Гострі отруєння

І. ПАСПОРТНА ЧАСТИНА

вверх

1.1. Діагноз: Гострі отруєння

вверх

1.2. Коди за МКХ - 10: Т36–Т65

вверх

[T36-T50] Отруєння лікувальними засобами, медикаментами та біологічними субстанціями

T36 Отруєння антибіотиками системного призначення

T37 Отруєння іншими протимікробними та протипаразитарними засобами

T38 Отруєння гормонами, їхніми синтетичними замінниками та антагоністами, не класифікованими в інших рубриках

T39 Отруєння неопійними аналгезуючими, протигарячковими та протиревматичними засобами

T40 Отруєння наркотичними засобами та психодислептиками (галюциногенами)

T41 Отруєння анестезуючими засобами та терапевтичними газами

T42 Отруєння протиепілептичними, седативно-снодійними та протипаркінсоністичними лікувальними засобами

T43 Отруєння психотропними препаратами, не класифікованими в інших рубриках

T44 Отруєння препаратами, які переважно впливають на вегетативну нервову систему

T45 Отруєння переважно системними та гематологічними препаратами, не класифікованими в інших рубриках

T46 Отруєння засобами, які діють переважно на серцево-судинну систему

T47 Отруєння засобами, які діють переважно на травний шлях

T48 Отруєння засобами, що діють переважно на гладкі та скелетні м’язи та на органи дихання

T49 Отруєння засобами, що переважно діють на шкіру та слизові оболонки, а також засобами для лікування хвороб очей, вуха, горла і носа, препаратами, що використовуються у стоматологічній практиці

T50 Отруєння діуретинами, іншими та неуточненими лікувальними засобами, медикаментами та біологічними субстанціями

[T51-T65] Токсична дія речовин, переважно немедичного призначення

T51 Токсична дія алкоголю

T52 Токсична дія органічних розчинників

T53 Токсична дія галогенпохідних летючих та ароматичних вуглеводнів

T54 Токсична дія їдких речовин

T55 Токсична дія мила та дезінфікуючих засобів

T56 Токсична дія металів

T57 Токсична дія інших неорганічних речовин

T58 Токсична дія монооксиду вуглецю

T59 Токсична дія інших газів, димів та випарів

T60 Токсична дія пестицидів

T61 Токсична дія шкідливих речовин при вживанні продуктів моря

T62 Токсична дія інших шкідливих речовин продуктів харчування

T63 Токсична дія контакту з отруйними тваринами

T64 Токсична дія афлатоксину та інших забруднюючих харчові продукти мікотоксинів

T65 Токсична дія інших та неуточнених речовин

1.3. Протокол призначений

вверх

для лікарів медицини невідкладних станів, лікарів бригад екстреної медичної допомоги.

1.4. Мета протоколу:

вверх

організація надання медичної допомоги пацієнтам із гострими отруєннями, зменшення смертності та інвалідності внаслідок цього захворювання.

1.8. Епідеміологія гострих отруєнь

вверх

Гострі отруєння хімічної етіології сьогодні є глобальною проблемою охорони здоров’я у світі. За оцінками ВООЗ, протягом 2004 року 346 000 людей загинули в усьому світі внаслідок ненавмисних отруєнь, близько 91% від усіх зазначених випадків було зареєстровано в країнах з низьким і середнім рівнем доходів населення. У рамках зазначеного дослідження доведено, що лише за 2004 рік ненавмисні отруєння призвели до втрати понад 7,4 мільйона років здорового життя населення з поправкою на роки життя без інвалідності.

Разом з тим, за даними Американської асоціації токсикологічних центрів (2013), щороку в США близько 1,5 мільйона випадків гострих отруєнь реєструються лише у дітей та підлітків віком до 20 років. Більше 50% усіх отруєнь припадає на отруєння серед дітей віком до 6 років. Загалом, у країні пік захворюваності на гострі отруєння хімічної етіології серед дітей спостерігається у віковому інтервалі від 1 до 3 років.

Водночас, за останнє десятиріччя в деяких європейських країнах поступово збільшився показник захворюваності на гострі отруєння хімічної етіології – до 157 випадків на 100 тис. населення. Гострі отруєння в країнах європейського регіону сьогодні займають до 3,8% у структурі причин звернень до медичних закладів та 0,7% від загальної кількості звернень до відділень невідкладної медичної допомоги.

Аналогічні дані були отримані Національною службою здоров’я Великобританії, яка повідомила, що в середньому за рік до лікарень країни потрапляє більше ніж 140 000 постраждалих внаслідок гострих отруєнь хімічної етіології.

Токсична ситуація в Україні відповідає загальному світовому та європейському трендам поширеності та летальності внаслідок гострих отруєнь. За даними ВООЗ, кількість випадків гострих отруєнь в Україні становить 85,31 на 100 тис. населення, що у 2,5 раза перевищує аналогічний показник у країнах Європейського Союзу, де він становить 35,58 випадку на 100 тис., але найбільші в Європі показники поширеності та летальності внаслідок гострих отруєнь хімічної етіології спостерігаються в країнах СНД – 109,69 випадку на 100 тис. населення.

Державний комітет статистики України за підсумками 2012 року інформує, що випадки смерті від гострих отруєнь зайняли 3-тє місце серед причин смертності населення (категорія «травми та отруєння»), а кількість летальних випадків внаслідок отруєнь перевищила 9 тисяч.

Значні показники поширеності та летальності при гострих отруєннях формують потребу в забезпеченні служби екстреної медичної допомоги дієвими практичними рекомендаціями з питань екстреної діагностики та лікування отруєнь на догоспітальному етапі. Тому розробка та впровадження в практику лікарів екстреної медичної допомоги клінічних протоколів значною мірою забезпечить надання якісної та своєчасної медичної допомоги постраждалим внаслідок гострих отруєнь та водночас обумовить безпеку медичного персоналу при наданні медичної допомоги в умовах токсичної ситуації.

ІІ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вверх

Основною метою цього протоколу було створення ефективної системи надання медичної допомоги пацієнтам з гострими отруєннями на догоспітальному етапі. Протокол розрахований на лікарів бригад екстреної медичної допомоги та на лікарів-токсикологів, що працюють у складі бригад екстреної медичної допомоги.

Протоколом передбачений необхідний та достатній обсяг медичної допомоги хворим та постраждалим внаслідок гострих отруєнь на догоспітальному етапі, надані рекомендації щодо обсягів та правил проведення детоксикації та антидотної терапії на догоспітальному етапі надання медичної допомоги.

Протокол містить додатковий матеріал з інформацією про основні токсичні синдроми (токсиндроми), антидоти та лікарські засоби, що застосовуються як фармакологічні коректори при гострих отруєннях, розрахунки доз для надання медичної допомоги дорослим та дітям.

Вперше до протоколу додана алгоритмізована схема надання медичної допомоги при гострих отруєннях на догоспітальному етапі, що наочно демонструє основні етапи дій лікаря та їхню послідовність.

Вперше до протоколу внесені індикатори ефективності надання медичної допомоги при гострих отруєннях на догоспітальному етапі, що відповідає вимогам наказу Міністерства охорони здоров’я України від 24 квітня 2013 року № 336 «Про затвердження індикаторів оцінки діяльності системи екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі».

Обґрунтування та положення цього клінічного протоколу побудовані на доказах (evidence-based medicine) і мають конкретні посилання на джерела доказової медицини – клінічні настанови – третинні джерела, які створювалися на основі даних мета-аналізів, систематизованих оглядів літератури тощо.

ІІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

вверх

Організація та надання медичної допомоги на догоспітальному етапі

вверх

Обґрунтування та основні положення протоколу

1. Догоспітальний етап включає надання екстреної медичної допомоги пацієнтам з гострими отруєннями з моменту їх виявлення або звернення такого пацієнта (родичів або свідків) за медичною допомогою до моменту госпіталізації.

2. Надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі здійснюється бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, лікарями відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільних лікарень, які входять у систему екстреної медичної допомоги.

3. Медична допомога на догоспітальному етапі повинна бути надана пацієнтам з гострим отруєнням у перші хвилини від початку розвитку ознак захворювання.

4. Пацієнтам з гострим отруєнням необхідно забезпечити термінову госпіталізацію, насамперед у центри (відділення), де можливе проведення антидотної терапії та штучної детоксикації, які надають вторинну медичну допомогу, в період найбільших терапевтичних можливо­стей. У випадках, коли стан пацієнта стабілізований після проведення детоксикації та антидотної терапії за місцем пригоди, або у випадках масових отруєнь, що не потребують спеціального лікування, можливе транспортування пацієнтів в інші стаціонари.

5. Швидка діагностика ознак гострого отруєння на догоспітальному етапі скорочує час для встановлення діагнозу та транспортування пацієнта у відповідні заклади охорони здоров’я.

6. Для забезпечення послідовності надання медичної допомоги пацієнтам з діагнозом гострого отруєння у кожному закладі охорони здоров’я доцільно розробити та впровадити локальні протоколи медичної допомоги, в яких визначений клінічний маршрут пацієнта та обсяг лікувально-діагностичних заходів відповідно до матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Взаємодія між закладами охорони здоров’я, що надають екстрену, первинну та вторинну медичну допомогу, визначається наказом територіального органу з питань охорони здоров’я.

7. У кожному закладі охорони здоров’я обо­в’яз­ково повинен бути розроблений та затверджений локальний протокол медичної допомоги.

8. Локальний протокол медичної допомоги повинен бути доведений до кожного, хто бере участь у наданні медичної допомоги пацієнтам з гострим отруєнням на догоспітальному етапі.

3.1. Для закладів охорони здоров’я, що надають екстрену та первинну медичну допомогу

вверх

3.1.1. Для диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

вверх

Положення протоколу

1. Прийом виклику диспетчером оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

2. Диспетчер оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф повинен прийняти виклик відповідно до затвердженого алгоритму та направити бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги до пацієнта з підозрою на гостре отруєння. У випадках наявності спеціалізованої токсикологічної бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги така бригада направляється на виклик в першу чергу.

Поради абоненту, який зателефонував у оперативно-диспетчерську службу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф:

з’ясувати необхідну інформацію:

• причина виклику (отруєння, судоми, тяжке сп’яніння, передозування наркотиків тощо);
• прізвище, ім’я, по батькові потерпілого;
• вік потерпілого;
• точна адреса потерпілого (населений пункт, вулиця, будинок, під’їзд, поверх, номер домашнього телефону, код вхідних дверей під’їзду) та її орієнтири;
• найбільш зручний під’їзд до вулиці або бу­динку;
• який стан потерпілого (у свідомості, без свідомості, в стані збудження);
• якими хворобами страждає;

необхідні дії:

• покласти пацієнта на лівий бік на рівну поверхню;
• забезпечити доступ свіжого повітря;
• розстібнути тісний одяг;
• не залишати пацієнта без нагляду;
• оглянути приміщення, знайти медикаменти, речовини іншого походження, що приймає пацієнт або міг прийняти, і передати медичному працівнику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Після реєстрації виклику диспетчер терміново направляє бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події.

3.1.2. Для бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

вверх

Положення протоколу

1. Норматив прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події становить у містах 10 хвилин, у населених пунктах поза межа­ми міста – 20 хвилин з моменту надходження звернення до диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Зазначені нормативи з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, епідеміологічної ситуації та стану доріг можуть бути перевищені, але не більше ніж на 10 хвилин.

2. Діагностичне та клінічне обстеження пацієнта фіксується у карті виїзду швидкої медичної допомоги (форма 110/о).

Обґрунтування

Рання діагностика та госпіталізація пацієнтів з ознаками гострого отруєння у спеціалізовані заклади охорони здоров’я (ЗОЗ) з метою проведення антидотної терапії та штучної детоксикації зменшує смертність та інвалідність внаслідок цього невідкладного стану, покращує результати лікування пацієнтів.

3.1.3. Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

вверх

Обов’язкові:

Збір анамнезу захворювання:

1. Дотримуватися «токсичної настороженості» (умови навколишнього середовища, в яких відбулося отруєння, можуть становити небезпеку для бригади швидкої допомоги).

2. З’ясувати обставини, що супроводжували отруєння (коли, чому, як, скільки, з якою метою), у хворого, якщо він у свідомості, або в оточуючих осіб.

3. Зібрати речові докази (упаковки ліків, порошки, шприци), біологічні середовища (блювотні маси, сечу, кров, промивні води) для хіміко-токсикологічного або судово-хімічного дослідження.

4. Зареєструвати основні симптоми (синдроми), що спостерігалися у хворого до надання йому медичної допомоги, в тому числі медіаторні синдроми, що є результатом посилення або пригнічення симпатичної і парасимпатичної нервової систем.

5. Якщо антидоту немає, необхідно провести корекцію показників гемодинаміки та дихання.

Збір анамнезу життя:

1. Встановити, які лікарські засоби приймає пацієнт щоденно.

2. З’ясувати, які лікарські засоби пацієнт прий­няв до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

3. З’ясувати наявність факторів ризику передозування ліків, виявити в анамнезі інші супутні захворювання: нервової, серцево-судинної, ендокринної систем, психічні розлади тощо.

4. Зібрати загальний алергологічний анамнез та з’ясувати, чи є алергічні реакції на прийом лікарських засобів.

Проведення огляду та фізичного обстеження:

1. Оцінка загального стану та життєво важливих функцій: свідомості, дихання, кровообігу. Відповідно до показань усунути порушення життєво важливих функцій організму – дихання, кровообігу.

2. Візуальна оцінка:

• колір шкіри та слизових оболонок, вологість, наявність опіків, ознак тривалої позиційної компресії м’яких тканин, слідів від ін’єкцій;
• наявність чи відсутність стороннього специфічного запаху в повітрі приміщення та від видиху пацієнта;
• візуальні особливості, наявність чи відсутність стороннього специфічного запаху від блювотних мас у разі їх наявності;
• розмір зіниць та фотореакція.

Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта:

• пульс;
• дихання;
• серцева діяльність;
• аускультація легень на предмет наявності хрипів.

Проведення інструментального обстеження:

Обов’язково!

Реєстрація електрокардіограми (ЕКГ) у 6 відведеннях.

Додатково:

Пульсоксиметрія.

Оцінка рівня глюкози у крові.

Визначення лікувальної тактики

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язково!

1. Забезпечити положення пацієнта на боці.

2. Забезпечити адекватну вентиляцію легень.

3. Забезпечити судинний доступ.

3.1.4. Надання екстреної медичної допомоги

вверх

Обов’язково!

1. Оцінка стану життєво важливих функцій

Підтримка й відновлення адекватної функції зовнішнього дихання:

• забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів (аспірація з верхніх дихальних шляхів слизу, блювотних мас, видалення сторонніх предметів та ін.);
• респіраторна терапія (оксигенотерапія, штучна вентиляція легень за показаннями).

Підтримка й відновлення функції серцево-судинної системи:

• забезпечення адекватного венозного доступу до периферичних судин (пункція/катетеризація судин);
• підтримка ефективного рівня артеріального тиску для забезпечення адекватного кровообігу.

Підтримка й відновлення функції центральної нервової системи: протисудомна терапія.

2. Видалення токсичної речовини з місць її надходження до організму постраждалого (дерма, слизові оболонки, шлунково-кишковий тракт та ін.):

• обробка шкіри – за умов наявних або потенційно можливих ознак перебування на її поверхні токсичної речовини та/або інформації про інтрадермальний шлях надходження отрути до організму;
• обробка слизових оболонок ротової порожнини – за умов наявних або потенційно можливих ознак перебування на їх поверхнях токсичної речовини та/або інформації про пероральний шлях надходження отрути до організму;
• обробка слизових оболонок очей – за умов наявних або потенційно можливих ознак перебування на них токсичної речовини та/або інформації про інтракон’юнктивальний шлях надходження отрути до організму;
• санація шлунка (зондова, беззондова) – за умов наявних або потенційно можливих ознак перебування у верхніх відділах травного каналу токсичної речовини та/або інформації про пероральне надходження отрути до організму;
• санація кишечника із застосуванням антидотних препаратів та ентеросорбентів (зондовий лаваж, очищувальна клізма) – за умов наявних або потенційно можливих ознак перебування у нижніх відділах травного каналу токсичної речовини та/або інформації про інтестинальний шлях надходження отрути до організму.

3. Детоксикаційна терапія:

• застосуванням антидотів;
• застосування засобів фармакологічної корекції токсичних проявів;
• ентеросорбція.

Дозування активованого вугілля при лікуванні гострих отруєнь:

• для промивання шлунка – 1 г/кг;
• для ентеросорбції у токсикогенній стадії отруєння:
  • для дорослих – по 50-100 г кожні 4-6 годин;
  • для дітей до 1 року – 1 г/кг кожні 4-6 годин;
  • для дітей 1-12 років – 25 г болюсно кожні 4-6 годин.

3.1.5. Госпіталізація

вверх

Показання до госпіталізації

Увага!

• Особи, що отруїлися медикаментами, можуть звернутися до сімейного лікаря за телефоном або прибути в амбулаторію чи лікарню.
• Хворі, що звернулися за медичною допомогою по телефону, можуть лікуватися вдома, якщо вони не проявляють ознак токсичного синдрому і проковтнули відому нетоксичну дозу препарату.
• В умовах амбулаторії сімейного лікаря можна проводити моніторинг тільки стабільних пацієнтів, які випадково проковтнули відому кількість малотоксичних медикаментів.
• Пацієнтів, яких доставили в амбулаторію із затьмареною свідомістю або порушеними показниками життєдіяльності, і тих, хто намагався вчинити самогубство, слід негайно транспортувати до лікарні невідкладної допомоги.
• Пацієнтів, у яких виникла симптоматика отруєння або які отруїлися невідомими препаратами, слід транспортувати до лікарні з бригадою швидкої допомоги.
• Очищення травного каналу можна проводити тільки в умовах лікарні, тому пацієнтів, які підлягають такій маніпуляції, слід госпіталізувати.

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язково!

1. Усі пацієнти з підозрою на гостре отруєння високотоксичними речовинами незалежно від статі, віку та інших факторів підлягають терміновій госпіталізації.

2. До лікарні необхідно взяти медичну документацію пацієнта.

3. Пріоритетним завданням бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги є транспортування пацієнтів у центр (відділення), де можливе проведення антидотної та детоксикаційної терапії.

3. Під час транспортування необхідно забезпечити моніторування стану пацієнта, проведення лікувальних заходів та готовність до проведення реанімаційних заходів.

4. Транспортування здійснюється на ношах після стабілізації стану пацієнта у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільної лікарні або, оминаючи прий­мальне відділення, безпосередньо у відділення інтенсивної терапії, реанімаційне відділення, відділення, де проводиться штучна детоксикація (гемодіаліз, плазмафарез, гіпербарична оксигенація тощо).

5. Територіальним органом з питань охорони здоров’я обов’язково повинен бути розроблений та затверджений наказом локальний протокол (відповідного рівня), який забезпечує організацію надання допомоги пацієнтам з гострим отруєнням (особливо у випадках масових отруєнь та надзвичайних ситуацій, що супроводжуються хімічним ураженням), взаємодію між закладами охорони здоров’я, що надають екстрену, первинну та вторинну медичну допомогу.

Індикатори ефективності надання медичної допомоги при гострих отруєннях на догоспітальному етапі

№	Найменування індикатора	Методика оцінки
1	Індикатори ресурсного забезпечення
1.1	Показник забезпеченості антидотами (фармакологічними антагоністами)	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
1.2	Показник забезпеченості лікувально-діагностичною апаратурою	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
1.3	Показник забезпеченості лікарськими препаратами симптоматичної терапії	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
1.4	Показник забезпеченості засобами індивідуального захисту медичного персоналу	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
2	Індикатори технології (процесу надання медичної допомоги)
2.1	Своєчасність прибуття на виклик	1. своєчасно 2. несвоєчасно
2.2	Повнота обстеження (без консультації токсиколога за телефоном)	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
2.3	Повнота обстеження (після консультації токсиколога)	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
2.4	Правильність визначення токсичного синдрому	1. правильно 2. неправильно
2.5	Своєчасність застосування антидоту (фармакологічного антагоніста)	1. своєчасно 2. несвоєчасно
2.6	Ефект лікування (зменшення ступеня токсичного синдрому)	1. позитивний ефект 2. відсутній ефект
2.7	Забезпеченість безпеки медичного персоналу	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
3	Індикатори результату надання медичної допомоги
3.1	Ступінь збігу основного діагнозу при госпіталізації (за МКХ - 10)	1. повне 2. неповне 3. відсутнє
3.2	Профільність госпіталізації	1. профільна 2. непрофільна

Алгоритм надання медичної допомоги при гострому отруєнні
(Т36- Т65)

Додатки

вверх

до уніфікованого клінічного протоколу ЕМД «Гострі отруєння»

Додаток 1

вверх

Токсичні синдроми

Синдром	Симптоматика	Етіологія
Антихолінергічний	Делірій, гіпертермія, кишкова непрохідність, мідріаз, тахікардія, затримка сечі, тепла і суха шкіра	Антигістамінні препарати, атропін, психотропні препарати, скополамін, трициклічні антидепресанти
М-холінергічний	Брадикардія, бронхорея, слинотеча, сльозотеча, сечовиділення, дефекація, кишкові кольки, блювання	Фізостигмін, пілокарпін, піридостигмін
Н-холінергічний	Біль у животі, фасцикуляції, артеріальна гіпертензія, парез, тахікардія	Нікотин
Опіоїдний	Гіпотензія, гіпотермія, гіповентиляція, седація	Опіоїди
Симпатоміметичний	Тривога, профузне потовиділення, артеріальна гіпертензія, гіпертермія, мідріаз, психоз, судоми, тахікардія	Амфетаміни, кофеїн, фенілпропаноламін (норефедрин), теофілін

Додаток 2

вверх

Речовини, що використовуються для інактивації речовини-токсиканту на місцях її контакту

Речовина-токсикант	Орган-мішень	Речовина-інактиватор
Кислоти	Очі	промивання розчином натрію хлориду 0,9% промивання проточною водою
	Шкіра	обмивання уражених ділянок шкіри проточною водою гідрокортизон, мазь мазь із антибіотиком
Луги	Очі	промивання очей проточною водою
	Шкіра	гідрокортизон, мазь мазь із антибіотиком
Окислювачі	Очі	промивання очей проточною водою
	Шкіра	обмивання уражених ділянок шкіри проточною водою гідрокортизон, мазь мазь із антибіотиком

Додаток 3

вверх

Показання та протипоказання для очищення травного каналу

Метод	Показання	Протипоказання	Дозування
Вугілля активоване	Застосовувати протягом першої години після орального прийому потенційно токсичної дози медикаментів	Порушення свідомості Оральний прийом препарату зі зниженою здатністю до зв’язування з активованим вугіллям (наприклад, залізо, літій) Підвищений ризик розвитку кровотечі з травного каналу або перфорації	Діти віком до 1 року: 10-25 г або 0,5-1,0 г/кг Діти віком 1-12 років: 25-50 г або 0,3-1,0 г/кг Підлітки та дорослі: 25-100 г
Промивання шлунка	У надзвичайних ситуаціях після прийому потенційно токсичної дози препарату	Незахищена прохідність дихальних шляхів Оральний прийом речовин із високим ризиком аспірації (наприклад, вуглеводні) Оральний прийом сильних кислот або лугів Підвищений ризик розвитку кровотечі з травного каналу або перфорації	Промивати за допомогою орогастрального зонда великого діаметра (дорослі: 200-300 мл розчину натрію хлориду 0,9% або води; діти: 10 мл/кг теплого розчину натрію хлориду 0,9%) Промивати доти, доки вода не буде чистою, тобто не міститиме таблеток або їх фрагментів
Проносні засоби	Немає чітких показань для застосування. Можна застосовувати після орального прийому потенційно токсичної дози препаратів зі сповільненим вивільненням активної речовини, таблеток із оболонкою, яка розчиняється в кишківнику, або препаратів, що погано абсорбуються активованим вугіллям	Кишкова непрохідність або перфорація Аускультативна перистальтика не вислуховується Нещодавно перенесені операції на кишківнику Дефіцит об’єму циркулюючої крові Дисбаланс електролітів	Застосовувати тільки одноразово (у дітей віком менш як 1 рік та в осіб похилого віку – обережно) Дорослі: 10-20 г магнію сульфату Діти: 5 г магнію сульфату

Додаток 4

вверх

Обсяги рідини, що застосовуються для промивання шлунка

Вік, міс	Обсяг рідини, мл	Вік, роки	Обсяг рідини, мл
Новонароджений	15-20	6-7	350-400
1	40-50	7-8	110-120
2-3	200-250	8-11	400-450
3-4	60-90	9-12	150-200
4-5	300-350	12-15	450-500
5-6	100-110	Підлітки та дорослі	500-700

Додаток 5

вверх

Обсяги рідини, що застосовуються для очищення кишечника

Вік	Обсяг рідини для очищувальної клізми (мл)	Обсяг рідини для сифонної клізми (мл)
1-2 міс	30-40	-
2-4 міс	60	800-1000
6-9 міс	100-120	1000-1500
9-12 міс	200	1000-1500
2-5 років	300	2000-5000
6-10 років	400-500	5000-8000
10-14 років	500-1000	8000-10 000
Підлітки та дорослі	1000-3000	10 000-15 000

Додаток 6

вверх

Основні антидоти при лікуванні гострих екзогенних отруєнь на догоспітальному етапі

Отрути	Лікарські засоби	Дозування	Шляхи введення
Чадний газ та продукти термодеструкції	Ацизол	По 1 капсулі 4 рази у першу добу та по 1 капсулі 2 рази на день протягом наступних 7 днів	внутрішньо
		1 мл (60 мг), надалі вводять по 1 мл (60 мг) 2-4 рази на добу	в/м
Щавлева кислота, її розчинні солі, солі магнію, розчинні солі фтористої кислоти	Кальцію глюконат	Дорослим – 1-3 г (2-6 таблеток) 2-3 рази на добу. Дітям віком від 3 років – 1 г (2 таблетки), 5-6 років – 1-1,5 г (2-3 таблетки), 7-9 років – 1,5-2 г (3-4 таблетки), від 10 до 14 років – 2-3 г (4-6 таблеток) на добу у 2-3 прийоми.	внутрішньо
		По 5-10 мл 10% розчину 1 раз на добу щодня, через день або через 2 дні; 10% розчин вводять дітям віком до 6 місяців – 0,1-1 мл, віком 7-12 місяців – 1-1,5 мл, 1-3 роки – 1,5-2 мл, 4-6 років – 2-2,5 мл, 7-14 років – 3-5 мл	в/в, в/м
Ізоніазиди	Піридоксин (вітамін В6)	Дорослим на кожен 1 г передозованого препарату вводять 1 г (20 мл) піридоксину зі швидкістю 0,5 г/хв. При передозуванні ізоніазиду понад 10 г піридоксин вводять внутрішньовенно (в/в) в дозі 4 г (80 мл), а потім внутрішньом’язово (в/м) – по 1 г (20 мл) кожні 30 хвилин. Для дітей на кожен 1 г передозованого препарату вводять в/в 1 г (20 мл) піридоксину; якщо доза ізоніазиду невідома, піридоксин вводять із розрахунку 70 мг/кг маси тіла	в/в, в/м,
		Дорослим – внутрішньо по 50 мг (1 таблетка) 1 раз на добу, дітям віком від 3 років по 1 таблетці на добу, з 6 років по 1-2 таблетки на добу протягом 2-4 тижнів	внутрішньо
Антихоленергічні засоби	Галантамін	По 10-20 мг/добу	в/в
Наркотичні анальгетики Опіати	Налоксон	Дорослим – початкова доза 0,4-2 мг. Якщо не настає відновлення дихання, повторити через 2-3 хвилини. Дітям – початкова доза 0,1 мг/кг маси тіла, додатково у вигляді ін’єкції вводять 0,1 мг/кг маси тіла	в/в, в/м
Парацетамол (Ацетамінофен)	Ацетилцистеїн	Дорослим та дітям віком від 14 років – по 200 мг 2-3 рази на добу; дітям віком від 6 до 14 років – по 200 мг 2 рази на добу	в/в, в/м,
		Дорослим 1 ампулу 300 мг вводять 1-2 рази на день. Дітям 6- 14 років вводять 150 мг двічі на добу, доза для дітей молодше 6 років – 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин	глибоко в/м або в/в крапельно або повільно болюсно
Холіноміметичні сполуки й антихолінестеразні (у тому числі фосфорорганічні) речовини	Атропін (0,1% розчин)	При отруєнні антихолінестеразними препаратами вводять по 2 мг в/м кожні 20-30 хвилин. Для дітей вища разова доза: віком до 6 місяців – 0,02 мг; від 6 місяців до 1 року – 0,05 мг; від 1 до 2 років – 0,2 мг; від 3 до 4 років – 0,25 мг; від 5 до 6 років – 0,3 мг; від 7 до 9 років – 0,4 мг; від 10 до 14 років – 0,5 мг	в/м
Сполуки миш’яку, ртуті, свинцю, синильної кислоти та її солі, йоду, брому та їх солі	Тіосульфат (30% розчин)	При отруєннях сполуками миш’яку, ртуті, свинцю, йодом, бромом та їх солями призначають в/в болюсно – у дозі 1,5-3 г (5-10 мл 30 % розчину), при отруєнні ціанідами разову дозу підвищують до 50 мл 30% розчину, вводять болюсно. При отруєннях синильною кислотою та її солями вводять 15 г (50 мл 30% розчину)	в/в болюсно