Гострі респіраторні інфекції, в тому числі грип

Затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 січня 2014 р. № 34

І. ПАСПОРТНА ЧАСТИНА

вверх

1.1. Діагноз: гостра респіраторна інфекція, грип

вверх

1.2. Коди за МКХ-10

вверх

• J 00 Гострий назофарингіт (нежить)
• J 01 Гострий синусит
  • J 01.0 Гострий верхньощелепний синусит (гайморит)
  • J 01.1 Гострий фронтальний синусит (фронтит)
  • J 01.2 Гострий етмоїдальний синусит (етмоїдит)
  • J 01.3 Гострий сфеноїдальний синусит (сфеноїдит)
  • J 01.4 Гострий пансинусит
  • J 01.8 Інший гострий синусит
  • J 01.9 Гострий синусит неуточнений
• J 02 Гострий фарингіт
  • J 02.9 Гострий фарингіт неуточнений
• J 03 Гострий тонзиліт
  • J 03.9 Гострий тонзиліт неуточнений
• J 04 Гострий ларингіт та трахеїт
  • J 04.0 Гострий ларингіт
  • J 04.1 Гострий трахеїт
  • J 04.2 Гострий ларинготрахеїт
• J 06 Гострі інфекції верхніх дихальних шляхів множинної та неуточненої локалізації
  • J 06.0 Гострий ларингофарингіт
  • J 06.8 Інші гострі інфекції верхніх дихальних шляхів множинної локалізації
  • J 06.9 Гостра інфекція верхніх дихальних шляхів неуточнена
• J 10 Грип, викликаний ідентифікованим вірусом грипу
  • J 10.0 Гострий із пневмонією, вірус грипу ідентифікований
  • J 10.1 Грип з іншими респіраторними проявами, вірус грипу ідентифікований
  • J 10.8 Грип з іншими проявами, вірус грипу ідентифікований
• J11 Грип, вірус не ідентифікований
  • J11.0 Грип з пневмонією, вірус не ідентифікований
  • J11.1 Грип з іншими респіраторними проявами, вірус не ідентифікований
  • J11.8 Грип з іншими проявами, вірус не ідентифікований
• J 20 Гострий бронхіт
  • J 20.9 Гострий бронхіт неуточнений
• J 21 Гострий бронхіоліт
  • J 21.9 Гострий бронхіоліт неуточнений
• J 22 Гостра респіраторна інфекція нижніх дихальних шляхів не уточнена

1.3. Для кого призначений протокол

вверх

Протокол призначений для лікарів медицини невідкладних станів, лікарів бригад екстреної медичної допомоги.

1.4. Мета протоколу

вверх

Забезпечення якості, ефективності та рівнів можливості доступу до медичної допомоги пацієнтів на основі даних доказової медицини; встановлення єдиних вимог щодо діагностики та лікування відповідно до клінічних настанов, розроблених на засадах доказової медицини; обґрунтування кадрового забезпечення та оснащення закладу охорони здоров’я для надання медичної допомоги при певному захворюванні/стані (наявність фахівців, обладнання та ресурсів); визначення індикаторів якості медичної допомоги для проведення моніторингу та клінічного аудиту в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ).

1.8. Коротка епідеміологічна інформація

вверх

Гострі респіраторні інфекції (ГРІ) – найбільш поширені інфекційні захворювання, що вражають усі вікові групи населення. Серед причин тимчасової втрати працездатності вони посідають перше місце – навіть у міжепідемічний період на них хворіє 1/6 частина населення планети. В Україні щорічно на ГРІ хворіють 10-14 млн осіб, що становить 25-30% усієї та близько 75-90% інфекційної захворюваності. Експерти ВООЗ відзначають, що ця найпоширеніша в людській популяції група хвороб останніми роки має постійну тенденцію до збільшення. Соціальні причини, що пов’язані з глобальним процесом постійного зростання урбанізації, більш тісні контакти людей практично в будь-якій точці земної кулі та посилення міжконтинентальних міграційних процесів спричинюватимуть подальше поширення ГРІ.

Захворювання на грип протікають у вигляді епідемій, що виникають кожні 2-3 роки. У 20-му столітті людство пережило три пандемії грипу. Внаслідок найгіршої з них – епідемії іспанського грипу – 1918 року загинули десятки мільйонів людей. Внаслідок пандемій 1957 і 1968 рр. загинули від одного до двох мільйонів людей. Сьогодні ситуація є такою, що звичайний вірус сезонного грипу спричиняє до 500 тисяч смертей щороку.

1.9. Етіологія та характеристика епідемічного процесу

вверх

Для ГРІ властиві 2 форми епідемічного процесу – спорадичні захворювання та епідемічні спалахи. У період епідемічного спалаху відзначається переважання певної нозології, однак ніколи етіологічна структура не буває однорідною. Ця група хвороб постійно поповнюється новими представниками, котрі можуть стати причиною тяжкої патології.

Повітряний шлях передавання збудників, висока сприйнятливість населення практично до всіх збудників ГРІ зумовлюють основну епідеміологічну особливість – швидкість та обсяги їхнього поширення. ГРІ практично необмежені, суттєво зростають в умовах сезонного імунодефіциту, що виникає в зимовий та зимово-весняний періоди. Іноді спалахи можуть виникати й у більш ранній період, хоча це швидше виняток, ніж правило.

Неодноразові випадки ГРІ, навіть під час сезонного підвищення захворюваності, зумовлені відсутністю перехресного імунітету не лише між представниками окремих груп, а й між окремими сероварами в межах одного збудника. Суттєвим є також те, що ці збудники досить стійкі в зовнішньому середовищі.

Більшості ГРІ властива сезонність, максимальний рівень захворюваності реєструється в осінньо-зимову, зимово-весняну, а ентеровірусної – у весняно-літню пору року.

Епідемічний процес при ГРІ, спричинених невірусними збудниками, значно складніший внаслідок не стільки великого етіологічного розмаїття, скільки різного рівня контагіозності, меншої сприйнятливості людини, можливості збереження збудників не лише в людській популяції, а й серед тварин.

Реальна відсутність можливості застосування методів специфічної діагностики для етіологічного розшифрування кожного випадку захворювання не дає змоги визначити справжній рівень поширеності як гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), так і ГРІ іншої етіології (легіонельозні, мікоплазмові, кокові, рикетсійні тощо). Поширеність цих хвороб на земній кулі, залучення в епідемічний процес великої кількості людей, інколи тяжкі наслідки, значні економічні збитки зумовлюють актуальність респіраторних інфекцій для людства.

В етіологічній структурі ГРІ найбільша частка припадає на віруси. На сьогодні відома значна кількість збудників ГРВІ, які переважно належать до 9 різних груп вірусів – грип, парагрип, адено-, РС- (респіраторно-синцитіальний), пікорна-, корона-, рео-, ентеро- та герпесвіруси.

Вірус грипу належить до родини ортоміксовірусів. Ядро вібріону представлене рибонуклеїновою кислотою (РНК). Існують А, В та С серотипи вірусу грипу. Оболонка вірусу містить поверхневі антигени: гемаглютинін (Н) і нейрамінідазу (N). Нейрамінідаза визначає ферментативну активність вірусу, а гемаглютинін (має високу мінливість та імуногенність) здатен гемолізувати еритроцити. Гемаглютинін та нейрамінідаза є факторами агресії вірусу грипу. Обидва поверхневих антигени дуже мінливі, що є причиною появи нових антигенних варіантів вірусу. За даними ВООЗ (1980), вірус грипу має 12 типів гемаглютиніну та 9 типів нейрамінідази. Гемаглютиніни 1-, 2-, 3-го типів та нейрамінідази 1-, 2-го типів містять віруси, що вражають людину. Інші антигени характерні для вірусів грипу тварин.

Мінливість найбільш характерна для вірусу грипу А. Віруси грипу В більш стабільні, а вірус грипу С взагалі не змінюється.

Віруси грипу малостійкі в зовнішньому середо­вищі. Під дією дезінфікуючих засобів вони гинуть. Нагрівання до 50-60°С інактивує віруси впродовж декількох хвилин.

Джерелом інфекції при грипі є хвора людина, особливо в період гарячки з вираженим катаральним синдромом. Механізм передачі збудника – повітряно-крапельний. Інфікування відбувається під час вдихання дрібних крапель слизу, що містять віруси грипу. Ці краплі слизу потрапляють в навколишне середовище (повітря, посуд, предмети побуту) від хворих.

Сприйнятливість до грипу дуже велика у людей всіх вікових груп. Відносно рідкісні випадки грипу серед дітей перших місяців життя, які мають пасивний імунітет від матерів. Діти віком від шести місяців можуть легко інфікуватися вірусом грипу.

Захворюваність на грип має сезонний характер, переважно в зимові місяці в Північній півкулі та в літні місяці – в Південній півкулі.

ГРІ у дорослих найчастіше спричиняють бактеріальні мікроорганізми: переважно умовно патогенна кокова мікрофлора (гострі фарингіти, бронхіти). Як особливо небезпечні та висококонтагіозні, виокремлюють менінгококову інфекцію, збудника дифтерії, легіонели, мікоплазми, хламідії.

Вони спричиняють появу різноманітних клінічних проявів – ринофарингітів, гострих тонзилітів, бронхітів. Збудники цієї групи частіше, ніж віруси, викликають розвиток пневмонії. У патогенезі частини з них (мікоплазмози, хламідіози, рикетсіози) велике значення має клітинний імунітет, певні недоліки якого часто призводять до персистенції цих збудників, особливо у дітей. Відтак у багатьох випадках ми маємо справу не з черговим інфікуванням, а з реактивацією персистивної інфекції, що необхідно враховувати при лікуванні.

ГРІ, що спричинюються умовно патогенною мікрофлорою, насамперед коковою, мають переважно ознаки циклічного інфекційного процесу, що здатен до самоліквідації.

Можна виокремити такі етапи патогенезу ГРВІ:

• ураження чутливого епітелію. Для частини ГРВІ є певна «вибірковість» ураження верхніх дихальних шляхів (ВДШ), пов’язана з рецепторно-лігандними взаємовідносинами, що дає змогу клінічно запідозрити етіологію ГРВІ;
• розмноження вірусів в епітелії ВДШ та його ушкодження;
• генералізація процесу, вірусемія, ураження судинної стінки з розвитком вторинних процесів;
• формування системної клітинної імунної відповіді, стимуляція розвитку серологічного захисту;
• усунення інфекційного процесу, розвиток серологічного захисту, репаративні процеси відновлення.

Важливим наслідком вивчення патогенезу ГРВІ є те, що одужання від них відбувається за рахунок активізації клітинного захисту, антитіла з’являються пізно, вже в період ранньої реконвалесценції, мають значення переважно для профілактики повторного зараження.

ІІ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вверх

Гострі респіраторні інфекції мають сезонність: кінець осені – початок весни. Більшість із цієї групи хвороб мають самолімітуючий перебіг. Грип посідає особливе місце в цій структурі і потребує якнайшвидшого призначення противірусного лікування. Водночас при всіх цих хворобах необхідне симптоматичне лікування.

На службу екстреної медичної допомоги припадає обслуговування викликів, що супроводжуються ускладненим перебігом ГРІ.

Особливістю цього протоколу є зміни в організації системи надання екстреної медичної допомоги, заснованої на уніфікації дій диспетчера станції екстреної медичної допомоги та лікаря бригади екстреної медичної допомоги.

Завдання лікаря полягає в тому, щоб розпізнати невідкладний стан та надати відповідну допомогу; госпіталізувати тих, хто має показання до госпіталізації; віддиференціювати грип від інших ГРІ і надати пацієнтам, які відмовляються від госпіталізації, рекомендації щодо етіотропного та симптоматичного лікування відповідно до діагнозу.

Для забезпечення реалізації положень УКПМД «Гострі респіраторні інфекції, в тому числі грип» пацієнтам із ГРІ у кожному ЗОЗ, що надає екстрену медичну допомогу, мають бути розроблені та впроваджені ЛПМД, в яких визначений клінічний маршрут пацієнта та обсяг лікувально-діагностичних заходів відповідно до матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Взаємодія між ЗОЗ, що надають екстрену і вторинну медичну допомогу, повинна бути визначена відповідним наказом структурного підрозділу з питань охорони здоров’я закладу місцевого самоврядування.

ІІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

вверх

3.1. Організація та надання медичної допомоги на догоспітальному етапі

вверх

Обґрунтування

1. Догоспітальний етап включає надання екстреної медичної допомоги пацієнтам із гострими респіраторними інфекціями, в тому числі грипом, з моменту виявлення пацієнта або звернення такого пацієнта за медичною допомогою до моменту госпіталізації або відмови від госпіталізації.

2. Надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі здійснюється: бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, лікарями відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільних лікарень, які входять до системи екстреної медичної допомоги.

3. Медична допомога на догоспітальному етапі надається пацієнтам із гострими респіраторними інфекціями, в тому числі з грипом, у перші години від початку розвитку ознак захворювання.

4. Швидка діагностика грипу на догоспітальному етапі скорочує час до початку етіотропного лікування та, відповідно, зменшує ризик розвитку ускладнень.

Необхідні дії диспетчера оперативно-диспетчерської служби Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

Обов’язкові:

1. Прийняти виклик і діяти відповідно до алгоритму дій диспетчера.

2. Надати поради абоненту, який зателефонував у оперативно-диспетчерську службу Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф:

• забезпечте постільний режим;
• знайдіть медикаменти, котрі приймає пацієнт, і покажіть їх медичному працівнику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
• не залишайте пацієнта без нагляду.

3.2. Догоспітальний етап

вверх

Рання діагностика та своєчасне призначення етіо­тропного лікування зменшують ризик розвитку ускладнень та зменшують кількість госпіталізацій.

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Збір анамнезу захворювання, анамнезу життя, алергологічного анамнезу.

2. Фізикальний огляд.

3. Оцінка порушення функції органів та систем.

4. Залежно від ситуації надання екстреної допомоги (усунення порушень життєво важливих функцій організму) відповідно до чинних медико-технологічних документів, що стосуються надання синдромальної медичної допомоги бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги.

5. Оцінка соціально-побутових умов життя з огляду на можливість пацієнта отримувати надалі адекватне лікування.

6. Забезпечення надання екстреної медичної допомоги та термінової госпіталізації (за згодою пацієнта) у відповідні ЗОЗ, що надають вторинну медичну допомогу.

7. При наявності медичних, соціально-побутових чи інших показань до госпіталізації – госпіталізація пацієнта до відповідного ЗОЗ.

Бажані:

1. Пульсоксиметрія (визначення сатурації крові киснем, норма – 95%).

2. Реєстрація та оцінка електрокардіограми (ЕКГ).

3.2.1. Лікування

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги:

Обов’язкові:

1. Забезпечення положення пацієнта лежачи з піднятою трохи головою.

2. Забезпечення подачі кисню (за потреби).

3. Забезпечення моніторування життєвих функцій та ЕКГ для пацієнтів у тяжкому стані.

4. Забезпечення венозного доступу для пацієнтів у тяжкому стані.

5. Оксигенотерапія пацієнтам у тяжкому стані.

6. Введення антибіотика внутрішньовенно пацієнтам, які перебувають у тяжкому стані.

3.3. Госпіталізація

вверх

Обґрунтування

При розвитку тяжкого стану хвороби збільшується ризик розвитку ускладнень з боку органів та систем. Такі пацієнти потребують стаціонарної допомоги.

Необхідні дії керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

Обов’язкові:

1. Усім пацієнтам, які мають показання до госпіталізації, пропонувати госпіталізацію в ЗОЗ.

2. Пацієнтам, які відмовляються від госпіталізації, необхідно надати екстрену медичну допомогу, надати інформацію щодо перебігу хвороби та можливих ускладнень, надати рекомендації (в письмовому вигляді) щодо етіотропного та симптоматичного лікування хвороби із зазначенням лікарських засобів, разової дози та кількості прийомів на добу; повідомити пацієнта про необхідність звернення до свого сімейного лікаря впродовж 12 годин.

3. Пацієнта треба транспортувати на ношах після стабілізації його стану.

4. Під час транспортування необхідно забезпечити моніторування стану пацієнта, контроль АТ, ЧСС, ЧД, ЕКГ, проведення лікувальних заходів та готовність до проведення реанімаційних заходів.

ІV. Опис етапів медичної допомоги

вверх

4.1. Поширені гострі респіраторні інфекції

вверх

Гостра респіраторна інфекція (ГРІ) визначається як будь-яка інфекційна хвороба верхніх або нижніх дихальних шляхів, що супроводжується розвитком респіраторного синдрому та загальноінтоксикаційними проявами різного ступеня вираженості. Клінічні прояви багато в чому схожі, диференціювати їх часто неможливо. Респіраторний синдром виступає провідним і проявляється переважно топічним (локальним) ураженням дихальних шляхів – фарингітом, ларингітом, трахеїтом тощо. Збудниками ГРІ можуть бути як віруси, так і бактерії. Інфекції верхніх дихальних шляхів включають застуду, ларингіт, фарингіт/тонзиліт, гострий риніт, гострий риносинусит і гострий середній отит. Інфекції нижніх дихальних шляхів включають трахеїт, гострий бронхіт, бронхіоліт та пневмонію.

Ознаки, що характерні для ГРІ:

1. Скарги: більше чи менше виражені симптоми загальної інтоксикації, катаральні симптоми – дряпання, значно рідше – біль у горлі, нежить, сухий кашель.

2. Помірна гіперемія, здебільшого піднебінних дужок, м’якого піднебіння, язичка, задньої стінки глотки з наявністю зернистості (збільшені лімфатичні фолікули).

3. Гіперемія слизової оболонки носових ходів.

4. Мигдалики переважно інтактні (за винятком аденовірусної інфекції).

5. Кон’юнктивіт (виражений більше чи менше, залежно від виду респіраторної інфекції).

6. Ознаки ураження кількох відділів верхніх дихальних шляхів.

7. Для кожного виду є характерним найтяжче ураження певного відділу верхніх дихальних шляхів із розвитком характерної симптоматики.

Середня тривалість окремих респіраторних інфекцій наведена у таблиці 1.

4.2. Діагностика

вверх

Під час діагностики лікар має зорієнтуватися в наявності чи відсутності невідкладного стану і діяти відповідно до чинного медико-технологічного документу, що стосується надання допомоги при цьому стані.

Лікар має визначитися: відповідає клінічна симптоматика грипу чи іншій гострій респіраторній інфекції.

4.2.1. Особливості грипу

Інкубаційний період при грипі триває від кількох годин до трьох діб.

Клінічна картина включає два синдроми: інтоксикаційний та катаральний.

Майже всі хворі скаржаться на те, що їх сильно морозить, що переходить в гарячку. Одночасно у пацієнта виникає головний біль в ділянці чола, надбрівних дуг, скронь та очей. Біль посилюється при рухах очима, супроводжується світлобоязню, запамороченням. Спостерігаються слабкість, адинамія, підвищене потовиділення, ломота в тілі, артралгії, міалгії, порушення сну. Впродовж першої доби інтоксикаційний синдром домінує над катаральним.

З кінця першої доби починає домінувати катаральний синдром: сухість та дряпання в горлі, закладеність носа, починається та інтенсивно наростає сухий кашель. З’являються садніння та біль за грудниною. Кашель стає нестерпним.

У перші дні хвороби спостерігається гіперемія та одутлість обличчя, блискучість очей, ін’єковані склери та кон’юнктива. На слизовій оболонці піднебіння, дужок, задньої стінки глотки відзначається розлита гіперемія.

Ураження центральної нервової системи включає головний біль, запаморочення, порушення сну, емоційну лабільність. Тяжкі форми грипу можуть перебігати з менінгізмом, блюванням центрального походження.

4.3. Лікування

вверх

4.3.1. Синдромальна терапія

При наявності невідкладних станів пацієнту надається медична допомога відповідно до чинних медико-технологічних документів, що стосуються цих станів.

4.3.2. Призначення антибіотиків

Антибактеріальна терапія призначається пацієнтам із ГРІ в тяжкому стані, а також (якщо діагноз грипу малоймовірний):

• пацієнтам, які мають симптоми та ознаки серйозного захворювання та/або ускладнення (пневмонія, мастоїдит, перитонзилярний абсцесс, перитонзилярна флегмона, внутрішньоочні або внутрішньочерепні ускладнення);
• пацієнтам, які належать до групи високого ризику розвитку тяжких ускладнень через вже наявні супутні захворювання: захворювання серця, легень, нирок, печінки, хвороби нервово-м’язового апарату, імуносупресія, муковісцидоз; дітям перших місяців життя, які народилися недоношеними;
• пацієнтам віком понад 65 років із гострим кашлем, які мають ≥ 2 з наступних критеріїв або старше 80 років і ≥ 1 з наступних критеріїв: госпіталізація у попередньому році, цукровий діабет 1-го або 2-го типу, гостра серцева недостатність в анамнезі, поточне застосування пероральних глюкокортикоїдів;
• дітям віком до 2 років із двобічним середнім отитом;
• дітям із отореєю, що стала наслідком гострого середнього отиту;
• пацієнтам із гострим болем в горлі/ гострим тонзилітом, коли є три або більше критеріїв Сентора: набряклість і наявність ексудату на мигдаликах; збільшені і болючі передньошийні лімфатичні вузли; лихоманка >38°С в анамнезі; відсутність кашлю.

Пацієнтам, які відмовляються від госпіталізації та мають показання до антибіотикотерапії, призначаються пероральні форми антибіотиків.

4.2.3. Призначення противірусного лікування

Противірусне лікування призначається пацієнтам, які відмовляються від госпіталізації та клінічна картина в яких відповідає грипу. Доцільність його розглядається також для осіб із високим ризиком розвитку ускладнень (табл. 2).

На сьогодні існує небагато лікарських засобів із доведеною противірусною ефективністю по відношенню до вірусів грипу. Це занамівір, озельтамівір, римантадин.

Клініцисти повинні бути обізнані у тому, який штам вірусу циркулює на території їхньої громади протягом певного сезону. Рекомендації щодо препарату вибору можуть змінюватися з кожним роком. Чутливість вірусів грипу залежить від штаму. Поточну й оновлену інформацію про стійкість до противірусних препаратів та рекомендації щодо противірусних препаратів можна знайти на веб-сайті www.moz.gov.ua та http://www.euro.who.int

4.2.4. Призначення симптоматичного лікування

Симптоматичне лікування призначається пацієнтам, які відмовляються від госпіталізації.

Усі ГРІ супроводжуються станами, що потребують симптоматичного лікування: риніт, біль у горлі, кашель, гарячка, головний біль, осалгії, міалгії.

Дітям і підліткам (< 18 років) з підтвердженою або підозрюваною інфекцією вірусу грипу не слід призначати лікування препаратами, які містять саліцилову кислоту, через ризик виникнення синдрому Рея (енцефалопатія і гостра жирова дистрофія печінки з гострим розвитком печінкової недостатності).

4.3. Показання до госпіталізації

вверх

1. Тяжкий стан пацієнта.

2. Частота дихання > 30/хв.

3. Частота серцевих скорочень > 130/хв.

4. Систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст. або діастолічний артеріальний тиск < 60 мм рт. ст. (якщо це не є нормою для цього пацієнта).

5. Сатурація кисню < 92% або центральний ціаноз (якщо особа не має хронічної гіпоксії в анамнезі).

6. Змінений стан свідомості.

7. Дихальна недостатність ≥ ІІ ст. (див. відповідні медико-технологічні документи).

8. Температура тіла ≥ 38,5°С і не піддається медикаментозній корекції.

9. Вік старше 65 років.

10. Соціальні показання (проживання в інституційних закладах; нездатність до самообслуговування внаслідок захворювання).

V. Ресурсне забезпечення виконання протоколу

вверх

Кадрові ресурси: лікарі медицини невідкладних станів, лікарі бригад екстреної медичної допомоги, фельдшери бригад екстреної медичної допомоги.

Матеріально-технічне забезпечення:

Оснащення: відповідно до табелю оснащення.

Лікарські засоби (нумерація не впливає на порядок призначення): занамівір, озельтамівір, римантадин.

VІ. Індикатори якості медичної допомоги

вверх

6.1. Перелік індикаторів якості медичної допомоги

вверх

1. Наявність у керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги локального протоколу надання медичної допомоги пацієнту з гострими респіраторними інфекціями, в тому числі з грипом.

2. Відсоток пацієнтів із грипом, яким було здійснено кисневу підтримку у визначений проміжок часу (до 30 хвилин) та зроблено ЕКГ у 12 відведеннях у визначений проміжок часу з моменту первинного контакту з медичним працівником.

3. Відсоток пацієнтів із грипом, які госпіталізовані до спеціалізованого стаціонару впродовж 2 годин з моменту первинного контакту з медичним працівником.

Додаток 1

вверх

до Уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги «Гострі респіраторні інфекції, в тому числі грип»

Алгоритм дій лікаря, який обслуговує виклик