1. Завдання кафедри медицини невідкладних станів у виконанні наказу МОЗ України від 28.04.2002 року №283 «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги»

2. Практична реалізація наказу МОЗ України від 01.06.2009 року №370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги» та «Правил виклику бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги»

3. Невідкладна медична допомога при гіпертонічному кризі

4. Деякі питання щодо лікування епілепсій

5. Госпітальні пневмонії: проблемні питання антибактеріальної терапії

6. Современные подходы к лечению нозокомиальных инфекций

7. Характеристика церебрального кровотоку у пацієнтів із когнітивною дисфункцією на фоні брадіаритмій

8. Алгоритм ведения пациентов с резистентной артериальной гипертензией

9. Обезболивание в послеоперационный период

10. Боль в спине. Классификация, диагностика, лечение

11. Диагностика боли в спине

12. Эффективность инфузионной терапии препаратом Гекотон в клинике ургентной абдоминальной хирургии

13. Методы электростимуляции в восстановлении двигательных функций после позвоночно-спинномозговой травмы: обзор литературы

14. Описание клинического случая HELLP-синдрома с манифестирующим острым повреждением почек

Проблема ефективної терапії епілепсії залежить, в першу чергу, від правильно встановленого діагнозу. Це стосується як дітей, так і дорослих.

Відповідно до сучасної класифікації розрізняють генералізовані та фокальні (локальні) епілепсії. За етіологією — симптоматичні, ідіопатичні, криптогенні.

В неврологічній практиці симптоматичні епілепсії розглядаються як захворювання нервової системи, ідіопатичні — як хвороби чи синдроми, зумовлені явними причинами, криптогенні — невстановленої етіології. Деякі автори вважають криптогенні епілепсії симптоматичними.

Відповідно до міжнародної класифікації фокальні (локальні, парціальні) епілепсії зумовлені окремою локалізацією епілептичної зони. Ідіоматичні локальні (фокальні) епілепсії скоріше спричинені віковими особливостями (доброякісна дитяча епілепсія з центрально-скроневими спайками на ЕЕГ, дитяча епілепсія з потиличними пароксизмами).

До симптоматичних локально зумовлених епілепсій відносяться хронічна прогресуюча парціальна континуальна епілепсія дитячого віку (синдром Кожевникова); епілепсія, яка викликається специфічними провокуючими факторами (страх); скронева епілепсія; лобна (при ураженні поясної звивини, полюса лобної долі, орбіто-фронтальної, орбікулярної зон, моторної кори); епілепсії, зумовлені ураженням потиличної та тім’яної часток мозку.

Велику групу становлять генералізовані епілепсії, які також бувають ідіопатичними, криптогенними або симптоматичними (неспецифічної або специфічної етіології).

До генералізованих ідіопатичних епілепсій відносять доброякісні неонатальні сімейні судоми, доброякісну міоклонічну епілепсію дитячого віку, дитячу абсенсну епілепсію, епілепсію з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні тощо.

До генералізованих криптогенних епілепсій належать синдром Веста, синдром Леннокса–Гасто, епілепсію з міоклонічними абсансами.

До генералізованих симптоматичних епілепсій зі специфічною етіологією відносять прогресуючу міоклонічну епілепсію при вроджених порушеннях обміну речовин (Балтійський міоклонус, хвороба Лафора).

Існує епілепсія з генералізованими і фокальними нападами, до якої відносяться неонатальні напади, епілепсія немовлят.

Крім того, виділяють напади, пов’язані з окремими ситуаціями, — фебрильні судоми, некетонні гіперглікемії.

У більшості літературних джерел підкреслюється, що на сьогодні не існує протиепілептичної терапії; застосовується протисудомна терапія.

Відповідно до резолюції ІІІ Європейського конгресу з епілепсії (1998) лікування епілепсій може бути ефективним тільки при правильному виборі першого протиепілептичного препарату, а він, в свою чергу, має бути обґрунтованим визначенням типу нападу, точно встановленою формою епілепсії.

Рекомендується розпочинати лікування з монотерапії базовим протиепілептичним препаратом з поступовим підвищенням дози до досягнення клінічного ефекту.

Найбільш часто як перший протиепілептичний засіб призначають антиконвульсанти другої генерації — солі вальпроєвої кислоти, карбамазепін, топіромат (топамакс), ламотриджин. На сьогодні при епілепсіях також застосовують нові протиепілептичні середники, такі як вігабатрин, окскарбазепін, габапентин, леветирацетам, фелбамат, ламіктал.

Наш досвід показує, що при всіх формах епілепсії найбільш ефективними є топамакс, солі вальпроєвої кислоти. Вони зменшують частоту нападів до 50%. Непогано зарекомендували себе габапентин, ламотриджин, зонізамід, тіагабін, вігабатрин.

Наші клінічні дослідження показали, що топамакс має переваги перед іншими препаратами, а при прийомі його в дозі 100 мг на добу — перевищує ефективність вальпроєвої кислоти в дозі 125 мг або карбамазепіну 600 мг.

При призначенні топамаксу повної клінічної ремісії нападів вдається досягти у 63% пацієнтів. Важливо, що його ефективність рівнозначна як у дітей, так і у дорослих при фокальних і генералізованих епілепсіях.

Слід зауважити, що при застосуванні протиепілептичних засобів можуть виникати побічні ефекти у вигляді алергічних реакцій. Проте найтяжчими є дозозалежні побічні ефекти з боку центральної нервової системи. Так, фенітоїн і карбамазепін можуть викликати порушення функції стовбура головного мозку і мозочка з атаксією, дизартрією, ністагмом, інколи диплопією; при прийомі вальпроєвої кислоти спостерігається тремор. Парадоксальне психомоторне збудження може бути у дітей, що приймають бензодіазепіни або барбітурати. Когнітивні побічні ефекти спостерігаються при терапії топамаксом, особливо при швидкому підвищенні дози.