1. Обзор европейского руководства «Управление кровотечением и коагулопатией вследствие тяжелой травмы» (2013)

2. Раціональна інфузійна терапія як запорука успішної інтенсивної терапії: сучасний погляд

3. Інфекційно-токсичний шок: традиції та сучасні підходи

4. Клінічне обґрунтування використання багатокомпонентних полііонних колоїдно-гіперосмолярних розчинів поліфункціональної дії в хірургії аорти і магістральних судин

5. Рациональное применение антибиотиков в ревматологии: избранные аспекты

6. Левофлоксацин в лечении внебольничной пневмонии: 20 лет успешного применения

7. Современный взгляд на антитиреоидную терапию

8. Принципы лечения и ведения больных невралгией тройничного нерва

9. Эффективность применения препарата Инфулган в практике периоперационного обезболивания в онкологии

Інфузійна терапія — це розділ медицини про управління функціями організму за допомогою цілеспрямованого впливу на морфологічний склад та фізіологічні властивості крові шляхом парентерального введення органічних і неорганічних інфузійних засобів [10]. На сьогодні досить добре вивчено питання про основні просторові сектори (внутрішньосудинний, інтерстиціальний та внутрішньоклітинний), в яких рідина розподілена в організмі. Дефіцит рідини і об’єму зазвичай заповнюють за допомогою внутрішньовенної інфузії, оскільки для медичного працівника доступний прямий шлях введення розчинів тільки до внутрішньосудинного простору. А від властивостей вибраного для внутрішньовенної інфузії розчину (осмолярність, його колоїдний і осмотичний тиск) буде залежати обсяг розподілу рідин між просторами [11].

В останні роки зросла кількість публікацій про вибір типу інфузійного розчину в різних клінічних ситуаціях, виходячи з фізико-хімічних та біологічних властивостей різних кристалоїдів та колоїдів [22, 52]. Сучасні вимоги до розчинів для інфузійної терапії: здатність швидко відновлювати об’єм циркулюючої крові (ОЦК) і гемодинамічну рівновагу, значний і тривалий волемічний ефект, здатність поліпшувати мікроциркуляцію та реологічні властивості крові, поліпшувати доставку кисню і поживних речовин, оптимізувати тканинний обмін і функціонування органів, легко метаболізуватися і виводитися з організму, не накопичуватися в тканинах і добре переноситися, надавати мінімальний вплив на імунну систему, доступна комерційна вартість.

Використання збалансованих розчинів для корекції втрати рідини і електролітів на сьогоднішній день є обґрунтованим. До збалансованих розчинів належать розчин Рінгера лактат, розчин Хартмана і більш сучасні препарати (Йоностерил®, Волюлайт®). Хоча збалансовані розчини дещо відрізняються один від одного за складом, в цілому вони містять меншу кількість хлору, ніж фізіологічний розчин, до їх складу входять натрій, калій і двовалентні катіони, а також метаболізовані аніони, такі як ацетат або лактат.

Збалансовані електролітні розчини безпечні та ефективні у більшості клінічних ситуацій, що вимагають заповнення рідинних секторів організму. Збалансований електролітний розчин повинен мати фізіологічну іонну структуру, аналогічну плазмі в переводі на натрій, калій, кальцій, магній, хлорид; бути ізотонічним по відношенню до плазми і досягати фізіологічного кислотно-основного балансу з метаболізуючими аніонами.

Один із сучасних високоякісних збалансованих полііонних розчинів — розчин Йоностерил® (Fresenius Kabi). Він максимально наближений за електролітним складом до плазми крові, ізотонічний по відношенню до плазми. Відзначено менший вміст хлориду в розчині Йоностерил®. Хлорид несе відповідальність за третину всіх позаклітинних осмотично активних часток і є другим (після натрію) найбільш важливим детермінантом позаклітинного об’єму рідини. Він також відповідає за напрямок мембранного потенціалу. Отже, в ідеалі збалансований розчин повинен мати концентрацію хлориду в межах 106 (110) ммоль/л. Йоностерил® містить ацетат (замість лактату).

Інфузійні рідини, що не містять фізіологічну буферну основу бікарбонат, створюють дилюційний ацидоз, оскільки вливання такого розчину зменшує концентрацію HCO3- (буферної основи) у всьому позаклітинному просторі, тоді як парціальний тиск CO₂ (буферної кислоти) залишається постійним. Дилатаційний ацидоз можна попередити, використовуючи адекватні концентрації попередників бікарбонату — метаболізуючих аніонів для заміщення HCO^3- [5].

Ацетат кращий як носій резервної лужності, оскільки його метаболізм не обмежується тільки печінкою та вимагає менших витрат кисню. Ацетат швидше включається у метаболізм з утворенням бікарбонату. Ацетат відіграє важливу роль у вуглеводному та ліпідному метаболізмі. «Ацетат заміщує жири як окисне паливо без впливу на окислення глюкози»; всі тканини мають ферменти, необхідні для метаболізму ацетату, особливо м’язи. Порівняно з лактатом, ацетат метаболізується значно швидше і не змінюється у пацієнтів з цукровим діабетом, при цьому відсутні будь-які зміни концентрацій глюкози та інсуліну. Перетворення ацетату не показало будь-яких залежних від віку відмінностей. Ацетат є джерелом енергії, що постачає 209 ккал/моль. На кожен моль окислюваного ацетату виробляється один моль бікарбонату — це очікуваний результат для ацетату щодо утворення HCO^3- [1, 5].

Йоностерил® збалансований за електролітами та наближається до складу плазми крові: Na⁺ — 137,0 ммоль/л, K⁺ — 4,0 ммоль/л, Са²⁺ — 1,65 ммоль/л, Mg²⁺ — 1,25 ммоль/л, Cl^– — 110,0 ммоль/л, CH³COO– — 36,8 ммоль/л, pH — 5,0–7,0. Електроліти служать для оновлення або корекції водно-електролітного гомеостазу (в тому числі об’єму крові, осмотичного балансу, кислотно-основного стану, а також дії специфічних іонів). Органічний аніон ацетату метаболізується у біокарбонат. Розчин можна застосовувати у пацієнтів, що мають тенденцію до розвитку метаболічного ацидозу. Основні показання до застосування Йоностерилу®: поповнення об’єму рідини та електролітів у хворих зі збалансованим кислотно-основним балансом і при існуючому або загрозливому ацидозі, короткотермінове поповнення ОЦК, ізотонічна дегідратація різного ґенезу, гіпотонічна дегідратація [5].

Терапія абсолютного дефіциту об’єму, що орієнтується за втратою, передбачає використання колоїдних розчинів, які будуть залишатися у внутрішньосудинному просторі після внутрішньовенної інфузії та не призведуть до перевантаження інтерстиції [15]. Найбільш безпечними з точки зору впливу на гемостаз і алергічних реакцій є препарати розчинів гідроксиетилкрохмалю (ГЕК), які наближаються до ідеального колоїдного препарату більшою мірою, ніж інші колоїдні сполуки [2]. Якщо індивідуалізована інфузійна терапія є найбільш ефективною, необхідно мати уяву про те, що може дати пацієнту застосування різних видів ГЕК [14].

Волювен® — розчин ГЕК, який отримують з амілопектину кукурудзи воскової стиглості та характеризують за молекулярною масою і ступенем заміщення. Волювен® — ГЕК, структурно споріднений із глікогеном, що пояснює його високу толерантність та низький ризик розвитку анафілактичних реакцій. Препарат відрізняється високою стабільністю розчину і не дає флокуляції при коливаннях температури. Волювен® є ізоонкотичним плазмозамінним розчином, завдяки чому при його введенні об’єм внутрішньосудинної рідини збільшується пропорційно введеному об’єму препарату. За даними літератури Волювен® чинить мінімальний негативний вплив на функцію нирок, легень і печінки [23, 34, 38], що зумовлено зменшенням молекулярної маси до 130 кДа і ступеня заміщення — до 0,4, а також сировиною, з якої препарат виробляється. Безпека препарату Волювен® підтверджується тим, що його допустима максимальна добова доза значно перевищує таку для інших синтетичних колоїдів. Водночас зміна характеру заміщення гідроксиетилових груп в положенні С2:С6 на 9:1 замість 5:1 забезпечує препарату більш стабільний (тривалий) волемічний ефект при схожому розмірі молекул та однаковому ступені заміщення [26]. Основні показання до застосування Волювену®: лікування та профілактика гіповолемії будь-якого ґенезу і шоку (внаслідок травм, у тому числі травми хребта з пошкодженням спинного мозку, крововтрати, опіків, сепсису, поліорганної недостатності, у післяопераційний період, гострої надниркової недостатності, анафілаксії та інших станів, що супроводжуються розвитком колапсу), гостра нормоволемічна гемодилюція, терапевтична гемодилюція, заповнення апарату екстракорпорального кровообігу.

Ефективність препарату Волювен® підтверджена у багатьох дослідженнях. R.C. Gallandat Huet та співавтори (2000), порівнюючи розчин ГЕК 200/0,5 (пентакрохмаль) з 6% розчином Волювен® (ГЕК 130/0,4/9:1), зазначили, що більш швидка елімінація ГЕК 130/0,4/9:1 (тетракрохмаль) не призводить до зменшення клінічної ефективності у кардіохірургічних хворих [28]. У дитячій кардіохірургії Волювен® показав еквівалентність порівняно з 5% людським альбуміном у комплексі замісної інфузійної терапії у дітей віком від 2 до 12 років [50]. Хоча накопичення тетракрохмалю (ГЕК 130/0,4/9:1) у плазмі крові мінімальне, у багатьох дослідженнях було встановлено, що тривалість його дії співставна з такою пентакрохмалю (ГЕК 200/0,5) і гетакрохмалю при відповідних концентраціях (6% ГЕК 650/0,7 або 6% ГЕК 670/0,75 у фізіологічному розчині) [33, 35]. Об’єми інфузії 2000±424 для ГЕК 200/0,5 і 2035±446 для ГЕК 130/0,4/9:1 були рівною мірою ефективні для стабілізації гемодинаміки протягом першого післяопераційного дня у пацієнтів, які перенесли ортопедичні операції [39].

S. Holbeck та співавтори (2001) показали на моделі скелетного м’яза кішки in vivo, що ГЕК 200/0,5 не чинить прямої дії на мікросудинну проникність для альбумінів [31]. На експериментальній моделі сепсису у свині G. Marx та колегами (2006) було доведено, що ГЕК 130/0,4/9:1 здатний значно зменшувати капілярну проникність порівняно з ГЕК 200/0,5 [46]. Отримані результати зменшення макромолекулярної проникності після введення ГЕК 130/0,4/9:1 у поєднанні з іншими експериментальними спостереженнями показують ймовірність попередження розвитку синдрому підвищеної капілярної проникності розчинами тетракрохмалю у постішемічних і септичних умовах [30]. Отже, залишається менше підстав розглядати пентакрохмалі як активних борців з ендотеліальною проникністю.

M.F.M. James та співавтори (2011) опублікували результати рандомізованого контрольованого подвійного сліпого дослідження у пацієнтів з тяжкими травмами, яким потрібно було переливання більше 3 літрів рідини [36]. У пацієнтів з проникаючою травмою середня потреба у рідині становила 5,1 (2,7) літра з включенням розчинів ГЕК і 7,4 (4,3) літра — в групі з фізіологічним розчином натрію (р<0,001). Концентрація лактату у плазмі крові була нижчою при інфузії ГЕК порівняно з пацієнтами, які отримували великі об’єми фізіологічного розчину протягом перших 4 годин (р=0,029) і наступних перших діб (2,1 (1,4) та 3,2 (2,2) ммоль/літр-1 відповідно; р=0,017). У пацієнтів, що отримували фізіологічний розчин, частіше зустрічалися ураження нирок, порівняно з групою хворих, яким переливали ГЕК (16% проти 0%; р=0,018). Таким чином, використання ГЕК у постраждалих з проникаючими пораненнями сприяє нормалізації рівня лактату у сироватці крові, у них значно менше частота пошкодження нирок порівняно з пацієнтами, що одержували фізіологічний розчин натрію.

A. Dubin та співавтори (2010) вивчали відновлення сублінгвальної мікроциркуляції після введення 0,9% розчину NaCl порівняно з 6% розчином ГЕК 130/0,4/9:1 (Волювен®) у пацієнтів з тяжким сепсисом [25]. Введення плазмозамінних розчинів і (за необхідності) судинозвужуючих засобів, добутаміну або переливання крові здійснювалися згідно з протоколом до досягнення цільових значень: центрального венозного тиску (ЦВТ) 8–12 мм рт.ст., середнього артеріального тиску (САД) 65 мм рт.ст. і насичення киснем гемоглобіну центральної венозної крові (S_cvO₂) 70%. В обох групах була досягнута мета з відновлення ОЦК: показники САД, ЦВТ і S_cvO₂ були досягнуті схожим чином. Слід зазначити, що в групі використання 0,9% розчину NaCl потрібно було більше рідини для заміщення внутрішньосудинного об’єму і відзначався більш високий позитивний водний баланс, ніж у групі препарату Волювен® 6% (2,857±1,596 порівняно з 6,606±2,669 мл на добу). Незважаючи на нормалізацію системної та регіонарної гемодинаміки в обох групах, було виявлено, що тільки використання препарату Волювен 6% поліпшувало щільність капілярів, їх наповнення і капілярну гетерогенність порівняно із введенням 0,9% розчину NaCl.

До одних з найбільш небезпечних гіповолемічних станів, що несуть безпосередню загрозу життю хворих, відносяться тяжкі травматичні ушкодження, а також кровотечі нетравматичного ґенезу. При травматичному і/або геморагічному шоку швидке відшкодування інтравазальних втрат рідини є найважливішим патогенетично зумовленим завданням інтенсивної терапії. При цьому своєчасність і повноцінність інфузійно-трансфузійної терапії, що проводиться на всіх етапах надання медичної допомоги, — основні фактори, що визначають розвиток ранніх, відстрочених та пізніх ускладнень у даного контингенту хворих. Враховуючи інтенсивність крововтрати, заповнення внутрішньосудинного об’єму має забезпечуватися великим обсягом інфузійної терапії, що здійснюється з високою лінійною швидкістю.

Стандартна схема інфузійної терапії при травматичних або нетравматичних кровотечах включає використання кристалоїдних і синтетичних колоїдних препаратів, послідовність введення і співвідношення яких залежать від величини передбачуваної крововтрати. Згідно з дослідженнями найменш модифікуючу дію на систему гемостазу має Волювен® [4, 28].

При плануванні схеми інфузійної терапії травматичного шоку необхідно враховувати фазність даного патологічного процесу [8]. Тому в цій фазі шоку патогенетично більш обґрунтовано початкове введення кристалоїдних препаратів з подальшою стабілізацією внутрішньосудинного об’єму інфузією ізоволемічних колоїдних розчинів, яким і є Волювен®. Подібна схема інфузійної терапії дозволяє ефективно відновити і підтримувати параметри центральної гемодинаміки у хворих і потерпілих з шоком різного ступеня тяжкості.

При декомпенсації шоку, навпаки, тканинний метаболічний ацидоз сприяє збільшенню проникності судинної стінки та посиленому відтоку рідини із судинного русла в інтерстиціальний простір. Тому в цей період доцільно починати інфузійну терапію з введення розчинів із вихідним гіперволемічним ефектом, які додатково залучають всередину судин рідину з інтерстиціального простору і швидше коригують критичну депресію гемодинаміки [9, 16]. Подібна тактика допустима і у випадках масивних кровотеч.

При виборі інфузійного препарату для терапії травматичного шоку важливим є його вплив на систему гемостазу. При поєднаній травмі майже у 40% випадків зустрічається також пошкодження органів черевної порожнини з можливою внутрішньою кровотечею [13]. Дана патологія не завжди легко діагностується, і рутинне використання розчинів, що провокують кровоточивість, може мати фатальні наслідки для пацієнтів. За даними літератури розчини ГЕК безпечніші за декстрани в плані впливу на систему гемостазу [3], а Волювен® є єдиним із 6% розчинів ГЕК, що не впливає на функцію тромбоцитів [27], і розглядається як препарат вибору в ситуаціях, коли вплив інфузійної терапії на систему гемостазу має бути суворо обмежений [3]. З усіх механізмів впливу на гемостаз для ГЕК 130/0,4 зазначено тільки вплив на гемодилюцію [17, 20]. За даними літератури навіть тривале введення препарату Волювен® у великих дозах (до 70 мл/кг на добу протягом 28 днів) хворим з тяжкою черепно-мозковою травмою є безпечним [11].

Волювен® є ефективним і безпечним інфузійним розчином, що застосовується при травматичному шоку III ступеня тяжкості як базовий препарат у комплексі з кристалоїдними розчинами. Профіль безпеки Волювену® дозволяє вважати його препаратом вибору при шлунково-кишкових кровотечах або при травмі, що супроводжується внутрішньою кровотечею.

Використання розчинів Волювену® дозволяє адекватно і головне швидко відновити об’єм циркулюючої крові при кровотечах під час операцій у дітей [7].

Роль інфузійної терапії у періопераційний період полягає у зменшенні та усунення розладів, що виникають в організмі під впливом основного захворювання і операційної травми. Інфузійна терапія, що проводиться для корекції гіповолемії, підтримки ефективного ОЦК і профілактики неадекватною тканинної перфузії, поряд з підтримкою анестезії, забезпеченням аналгезії та міорелаксації, є одним з основних компонентів у періопераційний період [29].

Вважається, що інфузійна інтраопераційна терапія включає забезпечення основних фізіологічних потреб у рідині та електролітах, заповнення передопераційного дефіциту води, пов’язаного з періодом передопераційного голодування та проведенням багаторазових очисних клізм, заповнення інтраопераційних втрат (втрати з випаровуванням через операційну рану, шкіру і легені, перерозподіл рідини, відшкодування крововтрати) [1].

До чинників, що впливають на об’єм інфузійної терапії під час операції, відносяться: функція серця до і під час операції, метод знеболення, фармакологія анестетиків, положення хворого на операційному столі, стан терморегуляції, тривалість оперативного втручання, локалізація та обсяг операції, наявність ішемії внутрішніх органів, стан проникності капілярів. Тому при призначенні об’єму, складу і темпу інфузійної терапії необхідно керуватися показниками гемодинамічного моніторингу (системної та центральної гемодинаміки, частоти серцевих скорочень і ритму серця, ознаками інтраопераційної ішемії міокарда), що поліпшить результат періопераційної терапії [48].

На підставі необхідності оптимізації кровообігу W.C. Shoemaker та співавтори (1988) висунули концепцію оптимізації періопераційного циркуляторного статусу [49]. Нормалізація періопераційного метаболізму досягалася за рахунок підтримки серцевого індексу (СІ) та забезпечення нормальної доставки кисню (DO2). Показано, що у пацієнтів групи спостереження значно знижується кількість післяопераційних ускладнень, тривалість штучної вентиляції легень і тривалість лікування у відділенні інтенсивної терапії, зменшуються тривалість госпіталізації та витрати на лікування. Показано зниження смертності та перебування у стаціонарі хірургічних пацієнтів з високим ризиком, у яких на фоні проведеної інфузійної терапії з добутаміном або без нього вдалося досягти збільшення серцевого викиду і доставки кисню до супранормальних значень, що запобігає розвитку інтраопераційної гіповолемії та тканинної гіпоксії [45].

Індивідуальний підхід до періопераційної інфузійної терапії у конкретного пацієнта залежить від тяжкості основного хірургічного захворювання і обсягу оперативного втручання, супутньої патології та компенсаторних можливостей хворого, ступеня дегідратації. Раціональна інфузійна терапія — це найважливіший аспект підтримки функції гемодинаміки під час операції [18]. Помилки при призначенні інфузійно-трансфузійної терапії можуть стати причиною тяжких ускладнень і навіть летальних випадків.

При проведенні періопераційної інфузійної терапії перевагу слід надавати програмі збалансованої інфузійної терапії на основі кристалоїдів. Якщо операція супроводжується мінімальною крововтратою і не викликає перерозподілу рідини — використовують розчини підтримуючого типу. Дефіцит води і електролітів заповнюють ізотонічними електролітними розчинами замісного типу. В даний час застосовується два види розчинів: розчин натрію хлориду 0,9% і збалансовані розчини, які створюють таким чином, щоб вони наближалися до біохімічного складу плазми крові людини. Збалансовані електролітні розчини мають бути безпечними і ефективними у більшості клінічних ситуацій, що вимагають заповнення рідинних секторів організму. Збалансований електролітний розчин повинен мати фізіологічну іонну структуру, аналогічну плазмі в переводі на Na⁺, K⁺, Са²⁺, Mg²⁺, Cl^–, бути ізотонічним по відношенню до плазми і досягати фізіологічного кислотно-основного балансу з метаболізуючими аніонами. Слідуючи осмотичному градієнту, вода і розчинені у ній дрібні молекулярні частки безперешкодно проходять через судинний ендотелій, у судинному просторі залишається близько 20% введеного об’єму кристалоїдів. Тому головна мета інфузії ізотонічних кристалоїдів — відновлення позасудинного компартмента (при позаклітинному дефіциті).

Інтраопераційна гіповолемія призводить до зниження перфузії органів та вважається основним чинником, визначальним для розвитку післяопераційних ускладнень [37]. Традиційно дана задача вирішувалася за рахунок рутинної інфузії великих об’ємів кристалоїдів, введення яких у перші години при гіповолемії забезпечує швидке наповнення венозного відділу судинного русла і адекватний серцевий викид [19]. Швидке заповнення ОЦК сольовими розчинами ліквідує спазм судин, зменшує в’язкість крові і знижує вираженість ацидотичних порушень при дегідратації [32]. Однак у хворих в критичному стані використання великого об’єму інфузійної терапії не може відновити трофічний потенціал кровообігу і клітинний гомеостаз, особливо у паренхіматозних органах, не попереджає трансформації шоку у синдром поліорганної недостатності [41].

Як при абсолютному, так і при відносному внутрішньосудинному дефіциті ні з фізіологічної, ні з клінічної точки зору лікування зниженого серцевого переднавантаження шляхом інфузії кристалоїдів не є обґрунтованим [12]. Необхідність підтримки онкотичного градієнту «судина–інтерстицій» очевидна, що зумовлює призначення колоїдів у програмі інфузійної терапії екстреної регідратації [15].

P. van der Linden та співавтори (2013) проаналізували 59 публікацій (4529 пацієнтів) з результатами рандомізованих досліджень, в яких 2139 пацієнтів отримували тетракрохмалі (ГЕК 130/0,4/9:1), а 2390 — компаратор [51]. Не було жодних вказівок, що використання тетракрохмалю під час операції викликає несприятливі ниркові ефекти, що було оцінено зміною або абсолютними концентраціями креатиніну в сироватці крові або необхідністю замісної терапії (39 випробувань, 3389 пацієнтів), збільшує втрату крові (38 досліджень, 3280 пацієнтів) та потребу у переливанні алогенних еритроцитів (20 досліджень, 2151 хворий, відношення шансів для переливання ГЕК 0,73 [95% довірчий інтервал (ДІ) — 0,61–0,87], p=0,0005) або підвищує смертність (відношення шансів для смертності в групі ГЕК — 0,51 [0,24–1,05], p=0,079). Зроблено висновок, що фармакокінетичні і фармакодинамічні властивості ГЕК залежать від їх хімічного складу вихідного матеріалу, тому різні клінічні фактори можуть призвести до різної ефективності та безпеки цих препаратів.

За даними S.A. Kozek-Langenecker та співавторів (2009), більш низький ступінь молекулярного заміщення у ГЕК третього покоління 130/0,4/9:1 є єдиним найбільш важливим параметром, що призводить до значного зменшення впливу на коагуляцію [42].

K. Lang та співавтори (2001) показали, що препарати ГЕК 130/0,4/9:1 позитивно впливають на оксигенацію тканин та мікроциркуляцію [23]. У пацієнтів, яким проводяться великі втручання на органах черевної порожнини, заповнення ОЦК за допомогою 6% розчину ГЕК 130/0,4/9:1 сприяло більш значному поліпшенню тканинної оксигенації при порівнянні із заповненням на основі кристалоїдних розчинів з використанням розчину Рінгера лактату. У ряді публікацій наведено дослідження, що свідчать про позитивний вплив тетракрохмалів на процеси запалення, було висвітлено можливі механізми прямого (зниження адгезії нейтрофілів in vitro) та опосередкованого (зниження проникливості капілярів і набряку легень, індукованих гіпоксією) впливу ГЕК 130/0,4/9:1 [24, 44].

Таким чином, сучасні препарати ГЕК третього покоління 130/0,4/9:1 мають найкращий профіль безпеки та ефективності, у зв’язку з чим є препаратами вибору для поповнення об’єму у проведенні раціональної інтенсивної терапії.

Отже, інфузійна терапія є одним з основних методів інтенсивної терапії, що постійно розвивається і вдосконалюється. Інтенсивна інфузійна терапія здатна вирішувати багато клінічних завдань, серед яких — відновлення ОЦК, ліквідація порушень обміну речовин та розладів мікроциркуляції тощо. Відбувається не тільки уточнення показань, створення та впровадження нових препаратів, але й кардинальний перегляд уявлень, які донедавна вважалися базовими та непорушними. Як наслідок — основні тенденції в інфузійній терапії, що склалися на сьогоднішній день, коротко виглядають таким чином.

Підставами для призначення внутрішньовенної інфузії, як правило, є:

• гіповолемія (в тому числі гостра крововтрата);

• набряк та інфільтрація тканин;

• парез кишечника;

• інтоксикація;

• порушення згортання крові;

• розлади водно-електролітного гомеостаза;

• введення лікарських препаратів та поживних речовин.

Головними складовими частинами інфузії є кристалоїди (сольові розчини та глюкоза); синтетичні колоїди, компоненти крові (еритроцитна маса). Серед синтетичних колоїдів препарати ГЕК, що постійно вдосконалюються, вважаються на сьогодні найбільш перспективними.

1. Раціональна інфузійна терапія має бути адаптованою до конкретного пацієнта і конкретної ситуації. Індивідуальний підхід залежить від виду й обсягу оперативного втручання, об’єму крововтрати, ступеня та виду дегідратації, компенсаторних можливостей хворого і супутньої патології.

2. При проведенні інфузійної терапії у хворих хірургічного профілю перевагу слід надавати програмі збалансованої інфузійної терапії на основі збалансованих розчинів кристалоїдів Йоностерил® та ГЕК третього покоління Волювен® (130/0,4/9:1), які мають кращі фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості.

3. Вибір інфузійних розчинів для поповнення дефіциту об’єму циркулюючої крові має ґрунтуватися на фармакокінетичних і фармакодинамічних характеристиках у хворих хірургічного профілю, а дотримання вимог проведення та моніторингу інфузійної терапії зробить її ефективним та безпечним методом лікування пацієнтів із різноманітною патологією внутрішніх органів.

***