Невідкладна медична допомога при гіпертонічному кризі

І.С. Зозуля, А.І. Зозуля, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ
В клінічній картині артеріальної гіпертензії (АГ) розрізняють три ступеня:
• перший ступінь: систолічний артеріальний тиск (САТ) та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ) становлять 140–160 та 90–100 мм рт.ст. відповідно;
• другий ступінь: САТ/ДАТ становить 160–180 на 100–110 мм рт.ст.;
• третій ступінь: САТ/ДАТ >180 на >110 мм рт.ст.
Згідно з сучасними рекомендаціями нормальним вважається САТ <130 мм рт.ст., ДАТ <85 мм рт.ст. Крім того, у людей старших вікових груп спостерігається ізольована систолічна артеріальна гіпертензія (АГ), при якій САТ >140 (180–190) мм рт.ст., ДАТ <80 (70–60) мм рт ст.
У хворих з АГ при певних умовах виникає різке підвищення АТ (криз), що приводить до зриву компенсаторних механізмів. Криз може проявлятися церебральними або кардіальними симптомами, інколи — їх поєднанням. За наявністю кризів розрізняють кризовий та безкризовий перебіг АГ. Кризовий перебіг частіше зустрічається у людей старших вікових груп.
Зрив ауторегуляції може виникати при значних фізичних і психічних перенавантаженнях, неадекватній гіпотензивній терапії, за наявності інтеркурентних захворювань (стенокардія, порушення ритму серця, похилий вік, легеневе серце, мігрень, цукровий діабет, ожиріння, ендокринні захворювання, стеноз ниркових артерій тощо), при зміні кліматичних умов, особливо при підвищенні вологості, барометричного тиску, в перехідний період між порами року.
Слід пам’ятати, що симптоми гіпертонічного кризу можуть виникати не тільки при високих цифрах АТ (180–190 на 100–120 мм рт.ст.), але й при АТ 140/90–100 мм рт.ст., що пов’язано з особливістю реакції судин головного мозку чи міокарда, чутливістю тканин до гіпоксії.
Розрізняють неускладнений гіпертонічний криз та ускладнений (із ураженням органів-мішеней): органічний (гострий інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, розшаровуюча аневризма аорти) або функціональний (гострий коронарний синдром, синдром гострої лівошлуночкової недостатності, аритмії).
При різкому підвищенні АТ (200–220 на 100–120 мм рт ст.) може формуватися гостра гіпертензивна дисциркуляторна енцефалопатія, яка проявляється сильним головним болем, нудотою, блювотою, почервонінням або блідістю обличчя. В неврологічному статусі може спостерігатися перехідна органічна («мікро») симптоматика у вигляді асиметрії обличчя, легкого геміпарезу або парезу руки чи ноги, порушення чутливості за гемітипом, головокружіння, нестійкості при ходьбі. Можуть з’являтися менінгеальні симптоми. Усе вищенаведене вимагає проведення адекватної невідкладної терапії.
При неускладненому гіпертонічному кризі використовують інгібітори аденозинперетворюючого ферменту (каптоприл 12,5–50 мг під язик або розжувати, через 30 хвилин повторити, якщо АТ не знизився). Першочергово потрібно знижувати АТ не більше ніж на 20–25% від початкового рівня. В подальшому потрібно відрегулювати антигіпертензивну терапію (наприклад, еналаприл 10 мг 1–2 рази на добу) під контролем АТ. Якщо у хворого на фоні підвищеного АТ спостерігається брадіаритмія, рекомендується ніфедипін 1–2 таблетки (10–20 мг), розжовуючи, або розчин ніфедипіну по 3–5 крапель. У подальшому призначають постійно амлодипін 5–10 мг на добу.
При поєднанні тахікардії та підвищеного АТ рекомендується клонідин 0,15 мг (розжувати), потім — в дозі 0,075 мг під контролем АТ, не знижуючи його нижче 130/80 мм рт.ст.
При збуджені, тривозі, страху рекомендують гідазепам по 20–50 мг внутрішньо і корвалдин 3–6 мл.
При ускладненому гіпертонічному кризі пропонуємо вводити лабеталол 20–40 мг внутрішньовенно (в/в) струйно протягом 1–2 хвилин, в подальшому пропонуємо лабеталол в/в крапельно зі швидкістю 0,5–2 мл/хв до 100–300 мг. Можна вводити еналаприл в/в 1,25 мг/1 мл в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
Показаний фуросемід в/в 20–60 мг (2–6 мл) в ізотонічному розчині натрію хлориду або сірчанокисла магнезія в/в 2,5–5 г (10–20 мл 25% розчину) в ізотонічному розчині натрію хлориду кожні 6 годин. При частоті серцевих скорочень більше 80 ударів на хвилину показано введення верапамілу в/в 5–10 мг (2–4 мл 0,25% розчину) в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду зі швидкістю 5–20 мг/годину.
При гострій гіпертензивній енцефалопатії показані лабеталол, фуросемід, сірчанокисла магнезія в/в, потім — регулярне застосування гіпотензивної терапії під контролем АТ, статини (аторвостатин 20 мг 1 раз на добу), кардіомагніл 75 мг 1 раз на добу. Крім того, в гострий період гіпертензивної енцефалопатії може бути збудження, судоми, які лікуються діазепамом по 5–10 мг (1–2 мл 0,5% розчину) в/в у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
В післякризовий період необхідно порекомендувати хворому на АГ диспансерний нагляд сімейного лікаря, виявити причини неконтрольованого підвищення АТ, проаналізувати попередню антигіпертензивну терапію і розробити план для подальшого її прийому. Необхідно дати хворому рекомендації модифікувати спосіб життя, переглянути режим харчування, роботи і відпочинку, врегулювати режим сну, зменшити або ліквідувати шкідливі звички (тютюнокуріння, алкоголь), обмежити вживання кухонної солі.
Хворі на АГ повинні все життя адекватно лікуватися, приймаючи регулярно за порадою лікаря антигіпертензивні препарати під контролем АТ.
Поділитися з друзями: