Розділи: Хірургія |

Шприцу – 160 років!

В.В. Петриченко, С.А. Петриченко, О.А. Галушко Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ
В історії світової медицини є яскраві сторінки, що висвітлюють події, внаслідок яких було зроблено якісно новий прорив у можливостях проведення лікувального процесу. Серед таких подій велике значення мало перше застосування парентеральне введення лікарських засобів, яке стало можливим після запровадження у середині ХІХ століття перших шприців. Від тих знаменних часів (1853 рік) минуло вже 160 років, і з приводу славного ювілею першого шприца є нагода пригадати імена лікарів, дослідників, фахівців інших спеціальностей, які доклали свої знання, досвід та вміння для того, щоб такий простий і водночас складний і важливий засіб лікування побачив світ і здобув своє місце в сучасній медицині.
Історія створення та удосконалення пристроїв для введення рідин та розчинів в організм хворого шляхом ін’єкцій бере свій початок за багато років до н. е. Так, майже 2400 років тому «батько медицини» давньогрецький лікар Гіппократ в якості шприца застосував порожнисту металеву трубку, до одного кінця якої був прикріплений сечовий міхур свині. Такий прототип першого шприца більше нагадував клізму, ніж сучасний пристрій для введення ліків.
Незважаючи на ці дослідження, основним шляхом введення ліків аж до ХІХ століття залишався пероральний – у вигляді пилюль та мікстур. Проте історична справедливість вимагає згадати, що перші важливі кроки в зародженні та становленні методики парентерального введення лікарських засобів були зроблені раніше – у середині XVII століття.
В 1628 році англійський фізіолог та анатом-експериментатор Вільям Гарвей (рис.1) створив вчення про систему кровообігу. Опираючись на досягнення своїх попередників – Галена та Везалія, він математично розрахував і експериментально обґрунтував теорію кровообігу, відповідно до якої кров повертається до серця по замкненому колу. В. Гарвей з'ясував також питання про напрямок руху крові й призначення клапанів серця, пояснив значення систоли й діастоли, показав, що циркуляція крові забезпечує тканини необхідним живленням. Свою теорію В. Гарвей виклав у книзі «Exercitatio Anatomica De Motu Cordis Sanguinis in Animalibus», яка була опублікована в 1628 році. Однак у системі кровообігу, що описав В. Гарвей, була відсутня важлива ланка – капіляри. Пізніше їх відкрив у 1661 році італійський біолог, лікар, лейб-медик папи Інокентія XII Марчелло Мальпігі (1628–1694).

shpriz160_1.jpg

Вже через 20 років після робіт В. Гарвея (в 1648 році) французький філософ, математик та фізик Блез Паскаль (рис. 2) створив конструкцію для вивчення тиску рідин, яка складалася з преса та голки, що слугувала прообразом сучасного шприца. Серед винаходів Паскаля слід згадати й інші корисні речі: прес гідравлічний, машину для арифметичних дій та барометр. На жаль, його шприц зацікавив оточуючих значно менше інших приборів.

shpriz160_2.jpg

Водночас відкриття В. Гарвея мало велике значення також і для діяльності вчених з Оксфордского університету, основним натхненником яких був Роберт Бойль (1627–1691). До складу Оксфордської групи входило багато видатних вчених, серед яких Кристофер Рен, Річард Ловер, Роберт Гук та інші.
Діяльність Оксфордської групи та подібної їй Лондонської групи зумовила утворення в 1662 році Лондонського королівського товариства, до якого входили найбільш впливові вчені Англії. На засіданнях товариства демонструвалися видатні відкриття: перші внутрішньовенні інфузії, перше переливання крові, перші експерименти із дослідження штучного дихання, повітряної та жирової емболії та багато іншого [1].
В 1656 році Кристофер Рен (1632–1723, рис. 3), архітектор, лікар, один із членів Оксфордської групи, першим у світі виконав експерименти з внутрішньовенного введення настойки опію, вина, пива, елю, молока й ін.

shpriz160_3.jpg

В якості голки для ін'єкції К. Рен використав пташине перо, а замість шприца – міхури риб і тварин (скляний шприц з порожнистою голкою винайшли значно пізніше) [2]. Повідомлення про його експерименти було опубліковано в 1665 році в «Філософських працях Лондонського королівського товариства» [3]. Таким чином, видатного англійського архітектора Кристофера Рена можно вважати одним із фундаторів сучасної інфузійної терапії та внутрішньовенного наркозу. Цікаво, що Лондонське Королівське товариство існує і в теперішній час та є найстарішим з усіх діючих наукових товариств у світі.
Приблизно в той самий час німець Йоган Сигізмунд Ельсгольц (Johann Sigismund Elsholtz, 1623–1688) працював з людьми з допомогою пристосування, яке віддалено нагадувало голку Рена. В 1664 році Ельсгольц зробив спробу внутрішньовенної ін’єкції та переливання крові від людини до людини за допомогою ін’єкційного пристрою, подібного до стволу пташиного пера. На гравюрі, датованій 1667 роком (рис. 4), зображено дослідження доктора Ельсгольца із проведення внутрішньовенних ін’єкцій.

shpriz160_4.jpg

Історія знає ще одного попередника сучасного шприца, відомого як «Стілет», автором якого є А. Neuner (рис. 5). Ілюстрація цієї конструкції була надрукована у журналі «Journal der Chirurgie by the Chief Physician of Darmstadt» в 1827 році. Конструкція шприца типа «Стілет» була металевою і складалася з циліндра та поршня зі штоком, вихідним отвором служила вузька трубка. Через всю цю конструкцію проходила звичайна голка з захватом, за допомогою якого вона винімалася з ін’єктора після прокалування шкіри [4].

shpriz160_5.jpg

Однак незважаючи на те, що перші ін’єкції проводилися ще в середині XVII століття, днем народженням шприца як медичного інструмента вважають 1853 рік. Дві людини, які працювали незалежно один від одного, майже одночасно створили пристрій для введення рідин в організм. Це були шотландець Олександр Вуд (рис. 6) та француз Шарль Габріель Правац (рис. 7). Назва шприца походить від німецької мови: німецьке «spritze» означає «вприскувати, бризкати». Історики не дійшли остаточного висновку щодо права називатися винахідником шприца, проте вважається, що саме Чарльз Габріель Правац винайшов шприц та порожню голку, а Олександр Вуд запропонував метод його використання. На підтвердження наведемо думку Р. Коберта, оприлюднену в россійському журналі «Терапевтическое обозрение» в 1914 році: «Впрыскивание в подкожную клетчатку придумано в 1853 г. А. Вудом в Эдинбурге и применяется в Германии с 1860 г. Для этого употребляется тот же шприц, что и для инъекций в сосуды. Правац изобрел этот шприц, собственно, для хирургических целей; Вуду же принадлежит заслуга применения этого шприца для подкожных инъекций» [5].

shpriz160_6.jpg

shpriz160_7.jpg

Дослідження доктора Вуда із застосування шприца були зумовлені його бажанням позбавити пацієнтів болю. На той момент вже використовували ефір та хлороформ для загального знеболення, але застосування цих засобів часто супроводжувалося побічними ефектами та передозуванням. Інший відомий на той час засіб для знеболення – морфін – майже не всмоктувався при пероральному прийомі. І тут О. Вуд вирішив спробувати вводити анестезуючий препарат прямо під шкіру.
В 1853 році А. Вуд ввів у практику ін'єкційний метод введення морфіну (підшкірно). У наступному році почався новий період європейських воєн (від Кримської до франко-пруської), і пропозиція встигла саме до піка попиту на наркотичні засоби. Це сприяло швидкому поширенню ін'єкційного (тоді ще лише підшкірного) способу введення не тільки наркотиків, але й інших препаратів.
Наприкінці ХІХ століття, в 1894 році, завдяки склодуву Фурньє було створено перший шприц зі скла. Цю ідею швидко підхопила компанія «Луєр», яка почала виготовляти цільні скляні шприці, які були введені в практику та були багаторазового використання. Конічне з’єднання, яке запропонував німецький дослідник Герман Вульфінг Луєр, швидко стало міждународним стандартом і самим поширеним типом кріплення голки до циліндра шприца.
Так, в 1894–1897 роках було введено в практику скляні шприци багаторазового використання. Скляні шприци випускалися різного розміру – від 2 мл до 100 мл. Хоча конструкція шприців була доволі простою, вони виявилися вельми вдалими, оскільки виготовлялися з термічно та хімічно стійкого скла, з легкістю витримували стерилізацію у повітряному стерилізаторі при температурі до 200°С. Стерильні шприци запаковувалися в папір коричневого кольору – крафтпакет – та доукомплектовувалися багаторазовими залізними голками.
В 1906 році було сконструйовано багаторазовий шприц типу «Рекорд» зі скляним циліндром, металевим поршнем і металевою голкою. До набору входили також спеціальні контейнери для зберігання простерилізованого шприца, в якому знаходилася спеціальна підставка для шприца та пенал для двох ін’єкційних голок. Переважним методом стерилізації шприців та голок в ті часи було кип’ятіння. Від частої та тривалої термообробки голки притуплялися, тому процедура ін’єкції для хворого супроводжувалася суттєвими больовими відчуттями.
В 1949–1950 роках Артур Сміт (Arthur E. Smith) отримав патенти США на одноразові шприці зі скла. Проте нову революцію у використанні засобів для ін’єкцій приніс 1956 рік. Саме тоді шприц набуває нових якостей, на зміну скляній багаторазовій конструкції приходить одноразовий пластиковий шприц, запатентований новозеландським ветеринарним лікарем Коліном Мердоком (рис. 8). Цей патент зробив винахідника мультиміліонером, а світовій медицині дав можливість зменшити кількість побічних ефектів при парентеральному введенні препаратів.

shpriz160_8.jpg

На сьогоднішній день технологічний прогрес зробив процедуру ін’єкції максимально безболісною, а використання одноразових шприців звело до мінімуму ризик передачі інфекції від одного пацієнта до іншого.

shpriz160_9.jpg

Література

Гуменюк Н.И., Киркилевский С.И. Инфузионная терапия. Теория и практика. – К.: Книга плюс, 2004. – 208 с. Зильбер А.П. Основоположники интенсивной терапии и анестезии, прославившиеся вне медицины // Вестник интенсивной терапии. – 2012. – №2. – С. 72–84. Галушко О.А. Історія інфузійної терапії: від Вільяма Гарвея до наших днів // Внутрішня медицина. – 2011. – №2. – С. 56–60. Hoffmann-Axthelm W. Historical development of oral, mandibular and facial surgery. [Article in German] // Fortschr Kiefer Gesichtschir. – 1976. – Vol. 21. – P. 1–8. Коберт Р. Учение о назначении лекарств для студентов, врачей и фармацевтов. – Одесса-Москва: Издание журнала «Терапевтическое обозрение», 1914. – 384 с.
Поділитися з друзями: