Розділи: Лекції |

Професор Тріщинський Анатолій Іванович у спогадах і роздумах учнів.

І.П. Шлапак 1, В.В. Суслов 2, О.А. Галушко 1

До 90-ліття від дня народження

pfessortrischinskiy1.jpgНастав 2013 рік — рік непростий для нас і для нашої країни. Складаючи плани на цей рік, ми згадуємо нашого Вчителя, справжнього сина України Анатолія Івановича Тріщинського, якому в 2013 році виповнилося б 90 років...
Анатолій Іванович Тріщинський народився у 1923 році в селі Русанівка Лебединського району Сумської області. Шкільні роки малого Анатолія пройшли в селі Рогівці (хутір Авраменків) Роменського району Сумської області [1]. В його дитинстві була трагедія голодомору 1932–1933 років, і він завжди з шаною відносився до кожного шматка хліба, навіть до крихти... У 1940 році він вступив до Харківського ветеринарного інституту, але навчання перервала війна. Анатолій Іванович Тріщинський був учасником бойових дій, перебував у лавах Радянської Армії до жовтня 1945 року [2]. Потім був вступ до Вінницького медичного інституту, який майбутній науковець відмінно закінчив у 1950 році і був зарахований до клінічної ординатури за спеціальністю «нейрохірургія». Вже через п’ять років після закінчення інституту, в 1955 році, Анатолій Іванович захистив кандидатську дисертацію на тему «Клиника, диагностика и лечение неврологических синдромов области лица» і до 1957 року працював молодшим науковим співробітником Київського НДІ нейрохірургії. 1957 рік став переломним у житті А.І. Тріщинського — він повністю присвячує себе новій спеціальності — анестезіології, яка тільки зароджувалася в Україні. У цьому році він проходить стажування з анестезіології в одному з провідних наукових та навчальних закладів колишнього СРСР — Ленінградській військово-медичній академії імені С.М. Кірова, в клініці професора П.А. Купріянова.
Після повернення в Україну А.І. Тріщинський працює спочатку асистентом, потім доцентом кафедри торакальної хірургії в Київському державному інституті удосконалення лікарів (КДІУЛ, зараз — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика — НМАПО). У листопаді 1957 року на цій кафедрі за ініціативи та безпосередньої участі завідувача кафедри професора Миколи Михайловича Амосова було проведено перший в Україні цикл підготовки лікарів-анестезіологів. Анестезіологи України вдячні академіку М.М. Амосову, який започаткував створення першої в Україні кафедри анестезіології. Це заслуговує на увагу особливо в 2013 році, коли цій великій Людині виповнюється 100 років.
У 1958 році при кафедрі торакальної хірургії відкрили доцентський курс анестезіології, який очолив А.І. Тріщинський. У 1962 році А.І. Тріщинський захистив докторську дисертацію «Обезболивание и обеспечение безопасности операций на открытом сердце с искусственным кровообращением», яка стала суттєвим внеском у розвиток не лише анестезіології, а й кардіохірургії [3].
Слід зазначити, що в той час (кінець 50-х — початок 60-х років ХХ століття) при проведенні загального знеболення спостерігався великий відсоток ускладнень. Більшість із них були зумовлені недостатньою кваліфікацією анестезіологів або тим, що продовжувалася практика проведення анестезії хірургами. У зв’язку з цим на Х з’їзді хірургів УРСР (липень 1962 року) було прийнято рішення про те, що сучасні методи загального знеболення можуть застосовувати тільки спеціально підготовлені лікарі, а в лікувальних установах, де їх немає, слід оперувати під місцевою анестезією [5].
У ці роки разом з М.М. Амосовим Анатолій Іванович Тріщинський обґрунтовує доцільність відокремлення анестезіології від хірургії та формування анестезіології як самостійної науково-практичної спеціальності.
В середині 1960-х років почали активно впроваджуватися нові препарати для наркозу та міорелаксанти. Значним кроком уперед стало застосування нейролептичних засобів. У 1964 році на конференції в Ленінграді Анатолій Іванович представив дані, що нейротропні засоби, змінюючи функціональний стан різних відділів нервової системи, можуть викликати різноспрямовані впливи на основні функції організму [5].
У ті самі роки проводилася широка наукова дискусія з проблем застосування міорелаксантів. У деяких літературних джерелах повідомлялося про те, що м’язові релаксанти мають певний аналгетичний ефект. Висловлювалися навіть думки про можливість оперувати хворих без застосування наркотичних засобів під прикриттям м’язових релаксантів. Анатолій Іванович Тріщинський з колегами вирішили перевірити цю гіпотезу.
Аби зрозуміти, якою ціною діставалися дорогоцінні знання в анестезіології, звернемося до публікації в журналі «Україна» за січень 1963 року. Тоді два молодих лікаря Володимир Троцевич і Фред Рабінер прийняли рішення випробувати на собі дію м’язових релаксантів. «У вену В. Троцевичу введено диплацин, Ф. Рабінеру — дитилін. Десь у глибині продовжує свою роботу серце, кров ще проходить судинами легень, хоча дихання припинилося через параліч грудної клітки. Не спить мозок, напружена свідомість реєструє всі відчуття… Про свій стан сигналізують самі добровольці за допомогою нескладної системи умовних знаків. Виявляється, навіть найменший дотик голки викликає у них страшенний біль — вдесятеро сильніший, ніж звичайний»[4]. У цих експериментах виявилося, що введення міорелаксантів при збереженій свідомості залишає дуже тяжкі відчуття. Завдяки цьому сміливому експерименту практика проведення наркозу без наркотичних засобів під прикриттям міорелаксантів була засуджена і припинена [5].

pfessortrischinskiy2.jpg

У 1967 році Анатолія Івановича обирають завідувачем щойно створеної самостійної кафедри анестезіології-реаніматології Київського державного інституту удосконалення лікарів, а в 1968 році він отримує вчене звання професора. Кафедра А.І. Тріщинського завдяки його ерудиції та наполегливості всього колективу стала справжньою, як було заведено говорити в той час, кузнею кадрів. Молоді лікарі уважно слухали та конспектували лекції Анатолія Івановича, передруковували та переплітали їх. Лекції А.І. Тріщинського ходили по руках у вигляді самвидаву і зачитувалися до дірок [4].
З 1960 до 2003 року А.І. Тріщинський — незмінний головний анестезіолог МОЗ України. На його плечі лягли всі організаційні складнощі створення анестезіологічної служби республіки, яка стала однією з кращих у СРСР. Паралельно проходить кропітка робота з організації Наукового товариства анестезіологів. Так, у 1960 році було створено секцію лікарів-анестезіологів при Науковому товаристві хірургів м. Києва, а 1963 рік був ознаменований організацією самостійного Наукового товариства анестезіологів м. Києва і Київської області.
У 1964 році з ініціативи А.І. Тріщинського на І конференції анестезіологів, що проходила 3–5 червня 1964 р. у Симферополі (пізніше її назвали Кримською конференцією), було створено Наукове товариство анестезіологів-реаніматологів УРСР — одне з перших у тодішньому Радянському Союзі. Анатолія Івановича Тріщинського було обрано першим головою новоствореного наукового товариства [6].

pfessortrischinskiy3.jpg

У 1966 році А.І. Тріщинський започаткував роботу з організації І з’їзду анестезіологів України, але проводити його було заборонено до того часу, поки не буде проведено подібне зібрання в масштабах СРСР. З’їзд у Києві відбувся, але офіційно він мав назву «конференція», хоча тези були вже надруковані і на титульній сторінці значилося: «Обезболивание и реанимация в условиях клиники и скорой помощи (Материалы І съезда анестезиологов УССР)». Офіційно дозволений І з’їзд анестезіологів України пройшов у 1969 році у Львові, ІІ з’їзд — в 1974 році у Києві, а ІІІ з’їзд — у 1979 році в Чернівцях [6].
У 1966 році в Москві відбулася Всесоюзна установча конференція, і було створено Всесоюзне наукове товариство анестезіологів та реаніматологів, головою якого був обраний професор Т.М. Дарбінян [8], а А.І. Тріщинського обрали заступником голови [4].
У 1966 році А.І. Тріщинський разом зі співробітниками майбутньої кафедри анестезіології-реаніматології КДІУЛ О.Я. Маловичком та А.Ю. Депутатом бере активну участь в організації першого в Україні самостійного відділення реанімації, яке було відкрите 6 листопада 1966 року в багатопрофільній лікарні №14 м. Києва (нині — Олександрівська міська клінічна лікарня). Саме це відділення, тривалий час залишаючись основною клінічною базою кафедри і виконуючи функції Республіканського реанімаційного центру, стало полігоном для випробування нових сміливих наукових ідей, справжньою кузнею кадрів для прогресуючої спеціальності [7].
Науковий доробок професора А.І. Тріщинського надзвичайно вагомий і цінний для вітчизняної медичної науки. Намагаючись коротко окреслити масштаб зробленого А.І. Тріщинським, вважаємо, що його докторська дисертація за глибиною досліджень, проведеним аналізом одержаних результатів продовжує залишатися дуже важливою і для сучасної кардіоанестезіології.
А.І. Тріщинський ніколи не полишав і розвивав проблеми нейрохірургії, неврології. Зокрема, в 90-ті роки ХХ століття він оприлюднив нову концепцію надання допомоги в разі виникнення інсультів, які посіли провідне місце серед «національних вбивць» у багатьох країнах світу. Дуже символічно, що подальший пошук у вирішенні численних аспектів цієї проблеми продовжила донька Учителя — Марина Тріщинська в своїй кандидатській, а зараз — і в докторській дисертації.
Професор А.І. Тріщинський також зробив вагомий внесок у вивчення проблеми болю, травми, сепсису і порушень імунної системи в процесі анестезії та у критичних пацієнтів. Завдяки його працям значно зменшилася летальність при низці гострих отруєнь. За його ініціативи було створено Республіканський Центр лікування гострих отруєнь.

pfessortrischinskiy4.jpg

Професор А.І. Тріщинський вирізнявся широтою науково-дослідницьких пошуків у різних напрямах анестезіології та інтенсивної терапії. Він є автором та співавтором 14 монографій, 12 навчальних посібників, 9 винаходів і понад 200 наукових публікацій. Під керівництвом Анатолія Івановича Тріщинського захищено 14 докторських (остання — в 2008 році) і 60 кандидатських дисертацій.
За роки своєї праці професор А.І. Тріщинський надавав консультації та брав участь у лікуванні тисяч тяжкохворих пацієнтів як в Україні, так і за її межами. Завдяки його лікарському таланту багато з таких хворих змогли знову відчути радість життя.
У 1985 році А.І. Тріщинський взяв участь у розробці доктрини післядипломної медичної освіти в СРСР, а в 1986–1988 роках — у створенні Уніфікованих навчальних програм з анестезіології та реаніматології МОЗ СРСР. У 1986 році професор А.І. Тріщинський став ініціатором розробки професійно-посадових характеристик і вимог до лікарів-анестезіологів різних кваліфікаційних категорій.
А.І. Тріщинський зробив вагомий внесок у становлення і розвиток дитячої анестезіології в Україні. Ще у 1973 році на очолюваній ним кафедрі стали проводитися тематичні цикли, присвячені проблемі дитячої анестезіології та інтенсивної терапіі, а однією з баз кафедри стає дитяча клінічна лікарня №14 м. Києва (нині — НДСЛ «Охматдит» МОЗ України) [7]. В 1988 році у звязку з виділенням дитячої анестезіології в окремий фах рішенням МОЗ СРСР від кафедри анестезіології-реаніматології КДІУЛ була відокремлена і сформована кафедра дитячої анестезіології-реаніматології. Завідуючим новоствореної кафедри став один з учнів Анатолія Івановича — доцент Геннадій Іванович Бєлєбез’єв [7].
У 1989 році за безпосередньої активної участі Анатолія Івановича Тріщинського на базі Київської клінічної лікарні № 3 було створено Республіканський центр інтенсивної терапії сепсису. Співробітники кафедри до теперішнього часу надають безпосередню практичну допомогу в роботі цього Центру [7].
Важко переоцінити педагогічну діяльність професора А.І. Тріщинського. За роки його роботи на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії пройшли підготовку понад 6000 лікарів. Можна сказати, що всі лікарі-анестезіологи України вважають себе учнями професора А.І. Тріщинського.
Протягом багатьох років професор А.І. Тріщинський був президентом Асоціації анестезіологів України, головним редактором створеного ним у 1997 році журналу «Біль, знеболювання і інтенсивна терапія». Під його керівництвом проведено 5 з’їздів анестезіологів-реаніматологів України, три національних конгреси анестезіологів України, один Міжнародний конгрес анестезіологів соціалістичних країн, 14 розширених пленумів правління Асоціації анестезіологів України, багато науково-практичних конференцій.

pfessortrischinskiy5.jpg

Заслуги професора А.І. Тріщинського визнані й міжнародною медичною громадськістю. Він був обраний членом низки закордонних медичних товариств.
Заслуги професора А.І. Тріщинського було відзначено урядовими нагородами: орденами «Трудового Красного Знамени», «Дружбы народов», «Ярослава Мудрого V ст.», медалями «В память 1500-летия Киева», «Ветеран труда». Професор А.І. Тріщинський є Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки та Лауреатом премії імені О.В. Палладіна АН України.
31 березня 2009 року великий Лікар, Вчений та Учитель професор Анатолій Іванович Тріщинський закінчив свій земний шлях. Його девізом було — «Aliis inserviendo ipse consumor». І цей символ дуже точно характеризує анестезіологію — перспективну спеціальність, яка швидко і невпинно розвивається, науку та мистецтво, яким присвятив своє життя Батько української анестезіології — Анатолій Іванович Тріщинський.
На завершення нашого короткого Слова про Учителя надаємо віршовані рядки, написані його учнем — доцентом М.В. Бондарем.

Ти всіх учив всьому, що знав,
І хворих лікував щоденно без перепочинку,
Всіх прикладом своїм схиляв до безкорисливого вчинку,
Себе всього ти людям віддавав.

Ти нам вселяв упевненість і спокій,
Сам був в собі самотній, одинокий,
Щиро радів, коли чужий недуг перемагав,
Своїм буттям ти все сказав.

Показував дорогу всім блукавшим,
І руку подавав ти павшим,
Хоч сам не раз над прірвою ходив,
Ти мудро жив і так життя любив!

Література

Пам’яті професора Анатолія Івановича Тріщинського // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. – 2009. – №2. – С. 3–4. Памяти Анатолия Ивановича Трещинского // Укр. журн. екстремальної медицини імені Г.О. Можаєва. – 2009. – №2. – С. 5–6. А.І. Тріщинському – 80 років // Укр. журн. екстремальної медицини імені Г.О. Можаєва. – 2003. – №2. – С. 93. Владыка А.С., Суслов В.В., Чуев П.Н. Анестезиология в лицах / Под ред. В.В. Суслова [2-е изд., испр. и доп.]. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2010. – С. 161–163. Трещинский А.И., Заманский Я.Л., Тверской М.Н. Из истории отечественной анестезиологии. – К.: Здоров’я, 1973. – 164 с. Treshchinsky A.I., Suslov V.V. Some historical data on the development of modern anesthesiology in the Ukrainian SSR // The first International Symposium on the history of modern anaesthesia, 5–8 May 1982, Rotterdam, The Netherlands. Abstracts. – 153 p. Тріщинський А.І., Бондар М.В., Грандо О.А., Шлапак І.П. Історія кафедри анестезіології та інтенсивної терапії // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. – 1997. – №1. – С. 2–8. Damir E. History of Modern anaesthesia in the USSR // The first International Symposium on the history of modern anaesthesia, 5–8 May 1982, Rotterdam, The Netherlands. Abstracts. – P. 28–30.


1 Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ;
2 ДУ «Інститут урології НАМН України», м. Київ.

Поділитися з друзями: