Досвід використання препарату лактопротеїн-С у відділенні реанімації та інтенсивної терапії Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ»

В.М. Мельник, О.О. Бугай, В.Л. Головченко, Головний військово-медичний клінічний центр «КГВКГ», м. Київ
Знайомлячись із сучасною доступною літературою, лікарі Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» звернули увагу на новий колоїдно-кристалоїдний препарат виробництва компанії ВАТ «Біофарма». Останнім часом з’являються нові лікарські форми, що поєднують в собі декілька напрямів корекції патологічних процесів, які відбуваються в організмі при критичних станах (шоці), травмі, оперативному втручанні та проведенні хіміотерапії онкологічним хворим. Одним із таких лікарських препаратів, що нас особливо зацікавив, є білково-сольовий інфузійний розчин лактопротеїн-С. Лактопротеїн-С виявляє протишокову і дезінтоксикаційну дію, сприяє нейтралізації метаболічного ацидозу, при повторних вливаннях зумовлює нормалізацію білкового обміну. Основними фармакологічно активними речовинами препарату є альбумін, сорбітол і натрію лактат.
Альбумін — плазмозамінний засіб, який поповнює дефіцит білкового обміну і підвищує його резерви. Він має високу онкотичну активність і підтримує онкотичний тиск крові, швидко підвищує рівень артеріального тиску, що визначає його гемодинамічні властивості, сприяє утриманню рідини у кровоносному руслі.
Сорбітол — це шестиатомний спирт, який при внутрішньовенному введенні швидко включається у загальний метаболізм: значна його частина утилізується в печінці і накопичується у вигляді глікогену. У печінці сорбітол спочатку перетворюється на фруктозу, яка у подальшому перетворюється на глікоген. Частина сорбітолу використовується організмом для термінових енергетичних потреб, інша — депонується у вигляді глікогену. Ізотонічний розчин сорбітолу має дезагрегатну дію і таким чином покращує мікроциркуляцію та перфузію тканин.
Натрію лактат відноситься до лужних засобів уповільненої дії. При введенні в судинне русло із натрію лактату вивільняються натрій, вуглекислота і вода, які утворюють бікарбонат натрію і тим самим збільшують лужний резерв крові. Корекція метаболічного ацидозу за допомогою натрію лактату відбувається повільно (по мірі включення натрію лактату в обмін речовин), тому не виникає різких коливань рН.
Метою нашого дослідження було визначити ефективність і переносимість лактопротеїну-С при використанні його в якості компоненту інфузійної терапії у хворих, що потрапляли у відділення в критичних станах та після оперативних втручань на органах черевної порожнини і грудної клітки, а також пацієнтів, які отримували цитостатичне лікування за програмою, затвердженою МОЗ України. Для пацієнтів у ранній післяопераційний період були характерні виражені зміни гомеостазу катаболічного характеру: гіпопротеїнемія, гіперкоагуляція, зменшення об’єму циркулюючої крові, зсув рН, частіше у бік субкомпенсованого ацидозу, зменшення добового діурезу, зміни біохімічних показників (підвищення рівнів загального білірубіну, креатиніну), дихальна та серцево-судинна недостатність різного ступеня.
Відбір пацієнтів для лікування лактопротеїном-C здійснювали випадково, у дослідження включали хворих, як після ургентних операцій, так і після планових хірургічних втручаннь. Спеціальних критеріїв відбору не було, препарат призначали всім пацієнтам із показаннями до застосування його компонентів. Враховували результати обстеження і динамічні показники функцій життєво важливих органів і систем — серцево-судинної, дихальної, сечовидільної, функціонального стану печінки та нирок. Лактопротеїн-С вводили внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 50–70 крапель за хвилину по 200–400 мл (3,5–7,0 мл/кг маси тіла) щоденно протягом 5–7 днів з першого дня проведення інфузійної терапії. У деяких пацієнтів, що перенесли операції з видалення пухлин та яким була призначена післяопераційна хіміотерапія, з огляду на ефективність проведення лікування та нормалізацію динамічних показників і загального стану організму введення лактопротеїну-С подовжували до 10 днів.
Під час лікування з використанням лактопротеїну-С призначалася супутня терапія (інфузія глюкозо-сольових розчинів, антибіотикотерапія, антикоагулянтна терапія тощо), спрямована на лікування основного захворювання та його ускладнень, а також супутніх захворювань.
З метою виявлення можливих видоспецифічних ефектів та оцінки загального впливу препарату на організм пацієнта виконували клінічні аналізи крові та сечі, біохімічні дослідження крові в динаміці. Забір матеріалів для контролю лабораторних показників здійснювався відповідно до регламенту, встановленого протоколами операцій та післяопераційного періоду, а також у разі наявності особливих на це показань. У кожного хворого оцінювали загальний аналіз крові, біохімічні показники функціонального стану печінки, рівень глюкози у крові, загальний аналіз сечі. Враховували також об’єктивний стан хворих, їх скарги та самопочуття.
Пiд спостереженням перебували 52 пацієнта. Середній їх вік становив 57,2±11,3 року. Серед них 44 хворих мали супутню патологію: захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба), печінки та жовчовивідних шляхів (гепатит, гепатоз, цироз, жовчнокам’яна хвороба), нирок (хронічна ниркова недостатність I–III ст.). Об’єктивний стан пацієнтів оцінювали за показниками аксилярної температури, частоти скорочень серця, артеріального тиску, за станом шкіри та слизових оболонок, за даними аускультації серця та легень. Враховувалися результати лабораторних досліджень — визначали рівень білірубіну у крові, протромбіновий індекс, кількість тромбоцитів, рівні у крові креатиніну, сечовини, аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), натрію, калію, білків, а також показники газів у крові.
Ефективність лактопротеїну-С оцінювали на підставі динаміки показників функціонального стану печінки, позитивної динаміки результатів інших лабораторних досліджень, зменшення суб’єктивних скарг хворих. Нормалізацію показників гемодинаміки визначали з урахуванням ступеня розвитку периферичних набряків, що могли виникати при проведенні інфузійної терапії в результаті так званого еспандерного ефекту.
Переносимість лактопротеїну-С оцінювали на підставі суб’єктивних симптомів та відчуттів пацієнта у процесі лікування. Враховували також можливість розвитку місцевих алергічних реакцій і непереносимості пацієнтом одного з компонентів препарату.
Аналізуючи отримані результати, слід зазначити, що фізичні дані — артеріальний тиск, частота скорочень серця, колір та стан шкіри та слизових оболонок, показники аускультативного обстеження легень та серця — протягом інфузійної терапії із застосуванням лактопротеїну-С змінювалися відповідно до змін, характерних при швидкій нормалізації функцій організму. Негативних впливів на основне захворювання під час проведення інфузійної терапії препаратом лактопротеїн-С не відмічалося. Спостерігалися позитивна динаміка змін гемодинамічних показників, підвищення артеріального тиску та нормалізація білкового обміну. Слід відмітити також відсутність розвитку периферичних набряків.
Аналіз лабораторних досліджень показав, що рівні загального білірубіну, АсАТ, АлАТ, альбуміну та креатиніну після лікування лактопротеїном із сорбітолом нормалізувалися швидше, ніж у пацієнтів, які не отримували лактопротеїн-С. У динаміці інших лабораторних показників суттєвих відмінностей виявлено не було, що свідчить про селективну дію компонентів препарату.
У двох пацієнтів, яким проводили лікування лактопротеїном-С, спостерігалася гіпертермічна реакція, яка легко купувалася за допомогою введення антипіретиків та припинення подальшої інфузії препарату.
Під час лікування ми встановили оптимальний режим використання лактопротеїну-С у хірургії, онкохірургії, інтенсивній терапії: внутрішньовенне введення 200–400 мл з першої доби перебування у відділенні. Застосування лактопротеїну-С можна у разі необхідності подовжити до 10 діб перебування хворого у стаціонарі.Тривалість призначення залежить від патології та від очікуваного результату. При проведенні дезінтоксикаційної та інфузійної терапії онкологічних хворих, що перенесли хіміотерапію, тривалість застосування препарату — найдовша (до 10 діб).

Отже, введення розчину лактопротеїну-С дозволяє на патогенетичному рівні коректно впливати на перебіг післяопераційного періоду, а також нейтралізувати негативні впливи цитостатичної терапії, тим самим — покращити якість життя пацієнтів, що в результаті зумовлює суттєве зменшення тривалості перебування їх у стаціонарі. Введення лактопротеїну-С коригує гемодинамічні показники, виводить пацієнтів із шокового стану і дозволяє провести адекватну малооб’ємну інфузійну терапію без перевантаження гемодинамічного русла.

Список літератури знаходиться в редакції.
Поділитися з друзями: