Клінічна ефективність препарату лактопротеїн з сорбітолом у хворих з глибокими та поширеними опіками

Г.П. Козинець, О.І. Осадча, Г.М. Боярська, В.В. Калашников, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ; Інститут гематології і трансфузіології АМН України, м. Київ; Центр термічної травми та пластичної хірургії на базі Київської міської клінічної лікарні № 2

Будь-який патологічний процес в організмі супроводжується порушенням гомеостазу того чи іншого ступеня [1]. Зміни складу і реакції внутрішнього середовища організму при опіках спричиняють різні внутрішні й зовнішні впливи (травма, інфекція, опіки, охолодження, гравітаційне навантаження, гострі та хронічні захворювання тощо). Внаслідок цього виникають розлади водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану, шок, дихальна, печінкова, ниркова недостатність, коматозні стани, що зумовлюють тяжкі ускладнення і навіть смерть хворого [2, 3]. Залежно від механізмів патогенезу гострих порушень життєво важливих функцій необхідне диференційоване застосування трансфузійних середовищ [4]. Найбільш фізіологічним вважають використання в гострий період опікової хвороби сбалансованих препаратів електролітів, а також 10% розчину глюкози у поєднанні з розчинами шестиатомних цукрів (ксиліту, рибози, сорбітолу). Незважаючи на різний якісний склад препаратів, загальний підхід до лікування єдиний – відновлення об'єму циркулюючої крові шляхом внутрішньовенного введення препаратів спрямованої дії під динамічним контролем основних показників гемодинаміки і ступеня гіпоксії тканин.

Мета роботи – вивчити ефективність препарату лактопротеїн з сорбітолом (виробництва ЗАТ «Біофарма») у потерпілих з опіками в стадії опікового шоку.

Препарат лактопротеїн з сорбітолом, до складу якого входять: альбумін – 50 г, сорбітол – 60 г, розчин натрію лактату 60% – 35 г, натрію хлорид – 0,1 г, калію хлорид – 0,075 г, натрію гідрокарбонат – 0,1 г, вода для ін'єкцій – до 1 л, має широкий спектр метаболічних і фармакологічних ефектів, зокрема протишоковий та детоксикаційний. Застосування препарату сприяє нейтралізації метаболічного ацидозу. Основними фармакологічно активними складовими препарату є альбумін, сорбітол і натрію лактат [5].

Матеріали і методи дослідження

Проведено обстеження 30 пацієнтів віком від 18 до 60 років з опіками (площа ураження – від 10 до 65% поверхні тіла, глибина ураження – II-ІІІ АБ ступеня), які проходили лікування у Київському міському центрі термічної травми і пластичної хірургії. У 15 хворих (основна група) в комплексі терапії застосовували досліджуваний препарат, у 15 (контрольна група) – використовували лише загальноприйняті методи лікування.

Показники, отримані у досліджуваних, порівнювали з показниками здорових осіб – донорів крові (табл. 1, 2).

Базисна комплексна терапія, на тлі якої проводили дослідження, включала загальноприйняте лікування, що застосовують при опіках: трансфузійну терапію (безсольові розчини, 10% розчин глюкози з інсуліном з розрахунку 1 ОД інсуліну на 3 г глюкози, ізогенні білкові донорські препарати, при тяжких опіках – свіжозаморожена донорська плазма); глюкокортикоїди; антибіотики; анальгетики; кардіотропні препарати; симптоматичні засоби; препарати для місцевого лікування.

Під час проведення порівняльних досліджень ефективності та переносимості препарату лактопротеїн з сорбітолом використовували наступні методи: визначення температури тіла, частоти скорочень серця (ЧСС), систолічного артеріального тиску (САТ), центрального венозного тиску (ЦВТ); гематологічні та біохімічні методи; загальний аналіз сечі, а також спеціальні методи дослідження – визначення у сироватці крові вмісту електролітів Na+, K+; цитолітичної дії сироватки крові на аутологічні лейкоцити; кількості мікроагрегатів лейкоцитів в аутологічній сироватці крові на 100 клітин (антиагрегантна дія); функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів периферійної крові в НСТ-тесті (спонтанному та індукованому ліпополісахаридом Е.coli) [6].

Результати та їх обговорення

При інфузії досліджуваного препарату реакції шкіри та слизових оболонок не було.

Не виявлені істотні зміни температури тіла у хворих під час інфузії, а також протягом 4 годин після неї. Протягом 3 діб після введення препарату САТ становив не менше 100 мм рт. ст., ЦВТ – не менше 60 мм вод. ст., ЧСС – не перевищувала 100 за 1 хвилину. Тобто, трансфузія досліджуваного препарату забезпечує високоефективні параметри гемодинаміки у потерпілих з опіками у стані опікового шоку.

У загальному аналізі крові не виявлено значущих змін після 2-3-разового введення досліджуваного препарату. Також не встановлені достовірні розбіжності біохімічних показників крові до введення препарату і після того, не виявлені відмінності якісних і кількісних показників сечі, а також негативний вплив на вміст іонів K+ та Na+ у сироватці крові. Відзначено суттєвий коригуючий вилив препарату на рН крові в умовах ацидозу, а також зменшення дефіциту буферних основ (ВЕ сироватки крові) при незначних змінах показників РСО2 та РвО2 (табл. 3).

У хворих контрольної групи ці тенденції не спостерігалися (табл. 4).

Під час дослідження цитолітичних властивостей суцільної сироватки крові у хворих до і після введення препарату відзначено тенденцію до зниження її пошкоджуючого впливу на аутологічні лейкоцити. Так, у хворих основної групи цей показник становив у середньому до введення препарату 55,67±4,05%, після лікування – 50,42±4,22%; у хворих контрольної групи – відповідно 54,79±3,61 і 52,74±3,79%, тобто встановлена тенденція до підвищення цитолітичної активності сироватки по відношенню до власних лейкоцитів, що свідчить про виникнення ендотоксикозу у потерпілих з опіками в стадії опікового шоку. У здорових осіб цей показник становив у сереньому 20,50±0,90%.

Встановлено тенденцію до зменшення кількості мікроагрегатів лейкоцитів після інкубації їх в аутологічній сироватці крові під впливом досліджуваного препарату, що свідчило про наявність у нього антиагрегантних властивостей. Так, у хворих основної групи цей показник становив у середньому до введення препарату 6,70±0,23%, після лікування – 5,00±0,25%; у хворих контрольної групи – відповідно 6,47±0,34 і 5,32±0,29%, тобто, встановлена тенденція до підвищення цих показників по відношенню до таких в основній групі. У здорових осіб вони становили у середньому 4,70±0,31%.

При дослідженні функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів встановлене значне підвищення її по відношенню до показників у здорових осіб у спонтанному НСТ-тесті. Застосування досліджуваного препарату сприяло зменшенню токсичного навантаження на фагоцитуючі клітини, що проявлялося покращанням показників в індукованному НСТ-тесті, як і функціональної спроможності в завершенні фагоцитозу (табл. 5).

У хворих контрольної групи встановлене збереження функціональної активності фагоцитуючих клітин на меншому рівні (табл. 6).

Висновки

1. Препарат лактопротеїн з сорбітолом виробництва ЗАТ «Біофарма» є ефективним засобом в лікуванні опікової хвороби, для попередження опікового шоку, а також у першій стадії опікового шоку, шоку легкого, середньої тяжкості та тяжкого, ІТУ від 30 до 180 од.
2. Застосування препарату забезпечує ефективну гемодилюцію, покращує умови мікроциркуляції, сприяє досягненню високоефективних параметрів гемодинаміки у хворих з опіками у стані опікового шоку.
3. Препарат добре переноситься хворими, не спричиняє патологічних змін лабораторних показників, має коригуючий вплив на рН крові при ацидотичних зрушеннях, а також забезпечує зменшення дефіциту буферних основ (ВЕ сироватки крові) при незначних змінах показників РСО2 та РвО2.
4. Відсутність побічних реакцій та негативних ефектів при застосуванні препарату свідчить про доцільність його використання в комплексі лікування потерпілих з опіками.

Література

1. Кочетыгов Н.И. Ожоговая болезнь / Н.И. Кочетыгов. – Л.: Медицина, 1973. – 246 с.
2. Руководство по интенсивной терапии / Под ред. А.И. Трещинского, Ф.С. Глумчера. – К.: Вища шк., 2004. – 572 с.
3. Рябов Г.А. Логика развития клинических состояний / Г.А. Рябов // Анестезиология и реаниматология. – 1999. – № 1. – С. 10-13.
4. Муратов С.Н. Хирургические болезни с уходом за больными / С.Н. Муратов. – М.: Медицина, 1981. – 387 с.
5. Корячкин В.А. Клинические, функциональные и лабораторные тесты в анестезиологии и интенсивной терапии / В.А. Корячкин, В.И. Страшнов, В.Н.Чуфаров. – СПб: С.-Петербург. мед. изд-во, 2001. – 144 с.
6. Минцер О.П. Методы обработки медицинской информации / О.П. Минцер, Б.Н. Угаров, В.В. Власов. – К.: Вища шк., 1982. – 160 с.

***

Поділитися з друзями: